Місто Полтава має давню і дивовижну історію. А її архітектура вражає величністю, особливо прекрасними, розпвідає poltava-future, є зразки церковної архітектури різних періодів.
Хрестовоздвиженський монастир
Побудований у 1650 році на пагорбі біля річки Ворскли, Хрестовоздвиженський монастир вважається одним із найкращих зразків архітектури українського бароко та однією з найцікавіших пам’яток Полтави. Однак це не просто цінна пам’ятка архітектури – з монастирем пов’язано багато важливих історичних подій.
Наприкінці 17 століття монастир був захоплений і розграбований кримськими татарами, перш ніж він став однією з найвеличніших пам’яток храмової архітектури. У 1709 році – під час знаменитої Полтавської битви – був окупований і спустошений шведськими військами. Зайнявши територію Хрестовоздвиженського монастиря, шведи звідси зосередили вогонь по бастіонах міської фортеці. У монастирських келіях розташовувалася штаб-квартира шведського короля Карла XII.
Відбудований після військових дій, у XVIII столітті монастир став одним із найважливіших культурних центрів не лише Полтави, а й усієї Лівобережної України: зокрема, тут розташовувалася найбільша в області бібліотека з рідкісними старовинними виданнями.
Хрестовоздвиженська та Троїцька церкви – оздоба монастиря
Тоді ж монастир здобув свою головну перлину – чудову Хрестовоздвиженську церкву, збудовану в претензійному стилі бароко. Її унікальність у тому, що це одна з небагатьох семиглавих церков, які збереглися на території України дотепер. Особливою прикрасою собору є тришарові вікна. Крім того, Хрестовоздвиженська церква відзначалася надзвичайно гарним інтер’єром – головним її багатством були дивовижні іконостаси, які, на жаль, були знищені за радянських часів і не збереглися до наших днів.
Дещо пізніше архітектурний комплекс храму доповнили кам’яна Троїцька церква, яка вважалася трапезною, та Семенівська церква. Але найпривабливішою спорудою монастирського комплексу була чотириярусна дзвіниця в стилі пізнього бароко, приєднана до Хрестовоздвиженського собору 1786 року. Дзвіниця мала 47 метрів заввишки і мала понад десять різних дзвонів, найбільший з яких важив понад 6,5 тонн. Крім цих культових споруд на території монастиря знаходилися деканат, братські келії та гостьовий будинок.
Чому був зруйнований Хрестовоздвиженський монастир
Хрестовоздвиженський монастир завжди славився неймовірно красивим церковним начинням, створеним переважно в 18-19 століттях. Пишно оздоблені хрести, лампадки та одяг провідних священнослужителів, вишиті не більше ніж золотим і срібним штрихом. На жаль, через складну історію монастиря більшість об’єктів не збереглася.
У першій третині XX століття монастир разом з багатьма іншими культовими спорудами на території України був ліквідований. Радянська влада використовувала його приміщення як місця позбавлення волі для неповнолітніх злочинців, а згодом тут розмістилася школа-інтернат. Під час Другої світової війни монастир ненадовго відновив свою роботу – як жіночий монастир (раніше він був чоловічим). У 1960 році його знову закрили, а вірянам повернули лише тоді, коли Україна стала незалежною. Сьогодні Хресто-Воздвиженський монастир відновлюється.
Успенський собор – пам’ятка козацького бароко
В історичному центрі Полтави – на Івановій горі, де зібрані основні історико-архітектурні пам’ятки міста – особливо примітна велична будівля Свято-Успенського собору. Сьогодні це один із головних православних храмів регіону. Є пам’яткою козацького бароко другої половини XVIII ст.
На місці нинішнього Свято-Успенського собору, який був центром старої полтавської фортеці, стояла дерев’яна Успенська церква, яка була «Градським собором». Свідчення його існування відомі вже в 1695 році.
У 1748 р. козацька старшина, староста Ілля Волховський, представники церковної та міської громади погодилися на будівництво кам’яної церкви і 8 листопада підписали угоду з відомим архітектором Стефаном Стабанським. Засновниками будівництва були полтавський полковник Андрій Горленко, Андрій Руновський, полковий суддя Григорій Сахновський, Дмитро Білуха та інші.
Історія трансформацій собору
Різноманітні організаційні та фінансові проблеми почали працювати лише в 1751 році. Будівництво головної площі Полтавської фортеці тривало до 1770 року. Це був перший кам’яний собор Полтави. Його розміри досягали 32 метрів в довжину і 17 метрів в ширину. Будівництво двоповерхової церкви відбувалось у візантійському стилі, з трьома куполами. Фасади оздоблені декоративними прикрашеними фронтонами. Пізніше, майже через 10 років, близько 1780 року, церква була перебудована. храму добудували ще два куполи, і він став п’ятиглавим.
У 1899-1900 рр. було вирішено розширити собор. Добудували західну частину, хор перемістився туди, храм став світлішим, просторішим, його площа збільшилася майже на 170 кв. м, а до входу прибудували два невеликих купола і арочне перекриття,
У 1774 році почалося будівництво дзвіниці, яке затягнулося через брак коштів до 27 років і було завершено в 1801 році. На другому поверсі розташовувалися дзвони – один з них важив 350 пудів. На третьому ярусі був встановлений дзвін з назвою «Казикерманъ».
У 1934 році собор був зруйнований за наказом Полтавського обкому КП (б) У, збереглася лише дзвіниця. Після майже дворічної боротьби між Свято-Покровською громадою УАПЦ і РПЦ дзвіниця була передана громаді і вже 7 квітня 1992 року в ній відбулося перше богослужіння. Створено нову Свято-Успенську громаду і настоятелем церкви був призначений ієрей Микола Грапач. Відтоді громада почала піднімати питання реставрації головного корпусу Свято-Успенського собору. Цю справу благословив святий Мстислав, який перебував на запрошення громад у Полтаві 2-4 травня 1991 року та в грудні того ж року.
24 лютого 1993 року виконком Полтавської міської ради ухвалив рішення доручити «громаді Свято-Успенського храму розробити проєкт реконструкції Свято-Успенського собору на Соборній площі, 1 м. Полтава». А в 2005 році заново збудували Свято-Успенський собор. Побудований в стилі українського бароко, новий храм не є точною копією свого попередника, але вражає витонченими, витонченими та пишними формами, як і собор XVIII століття.
Храм Віри, Надії та Милосердя та матері їх Софії
Храм Віри, Надії та Милосердя та матері їх Софії збудований у 2002 році. Він розташований серед розлогих дерев на великій площі Первомайського проспекту. Велична будівля храму чудово вписується в архітектуру Полтави. Названа церква була на честь великомучениць, відомих своїми подвигами за життя (130-ті роки до н.е.). При створенні храму були залучені десятки відомих українських організацій, кожна з яких зробила свій внесок у архітектурний шедевр. Художнім керівником проєкту був Анатолій Чернощоков, головним архітектором – М. Піцюра, розпис іконостаса виконаний львівським талантом гуртка «Сяйво», відлитий дзвін на відомому Полтавському теплотягобудівному заводі. Гордість — найбільший дзвін, вагою 271 фунт. Безцінною пам’яткою розкішного храму в класичному стилі є старовинні ікони, привезені з Почаївської лаври.
Сампсоніївська церква
Сампсоніївська православна церква підпорядковується московському патріархату. Велична архітектурна споруда показує історико-культурну спадщину району. Храм був побудований в середині 19 століття на честь Полтавської битви, увінчаної перемогою російської армії над шведською. Будівництво храму Сампсон планувалося з 1709 р. за царя Петра І. Довгі роки проєкт відкладався з різних причин, лише в 1852 р. був закладений перший камінь церкви. Храм, спроєктований геніальним архітектором Йосипом Шарлеманем, не був схожий ні на один існуючий. Вигнута форма першого ярусу, оздоблений арочний фасад, велика кількість куполів, розкішний зовнішній розпис храму Сампсона роблять його єдиним у своєму роді. Всередині будівлі зберігся весь унікальний інтер’єр, розкішні склепіння, іконостас – все відреставровано в первісному вигляді. Сам храм стоїть біля підніжжя братської могили шведських військ, звідки відкривається великий православний хрест і меморіальний напис.
Церква Покрови Пресвятої Богородиці
Церква Покрови Пресвятої Богородиці дерев’яна розташована в селі Павленки. Воно належало до Полтавської сотні та за відомістю 1782 р. складало володіння підкоморного Петра Чарниша та полкового писаря Яновича.
Закладка нинішньої церкви зроблена у квітні 1864 року, у тому ж році вона збудована та освячена 30 вересня. Разом з нею була створена дерев’яна дзвіниця.
Церква ця, за клопотанням парафіян, з дозволу Святішого Синоду, збудована на нинішньому місці, замість старої дерев’яної церкви, того ж найменування, яка спочатку була збудована у 1707 році в селі Павленки, а потім 2 травня 1864 р. розібрана через поганий зовнішній вигляд. Церква малари купола, значноудосконалені в 1756 р. При ній окремо в 1709 р. була побудована дерев’яна дзвіниця, зруйнована в 1822 р., 19 червня, бурею майже вщент.
З церковного опису 1827 р. видно, що у старої церкви було рукописне євангеліє, у напіваркуш, у шкіряній оправі, писане у Полтаві 1605 року; але його нині немає і куди воно поділося – невідомо. У 1902 році розпочато будівництво нової кам’яної церкви, закладання якої здійснена 5 травня того ж року.
Макаріївський храм
Макаріївський храм був закладений у рік прославлення преподобного Серафима Саровського – у 1903 р. та освячений роком пізніше. До перевороту 1917 року в Полтаві при Макаріївському храмі діяло Макаріївське братство, яке вело велику духовно-просвітницьку роботу та займалося благодійністю. Дивно, що храм був закритий на відносно короткий час – з 1938 по 1941 рік, тоді як більшість із 40 полтавських храмів безбожники або зруйнували, або закрили на довгі десятиліття.
Хвиля храмових руйнувань за часів так званої хрущовської відлиги також оминула Макаріївський храм стороною, – навпаки, після знесення у 1962 році Преображенського собору він набуває статусу кафедрального храму. Церква кам’яна, одноповерхова, хрещата у плані. Із західного боку з’єднується із дзвіницею. В інтер’єрі збереглися розписи початку ХХ століття, ікона Горбанівської Богоматері (1786). Храм належить до Української Православної Церкви Московського Патріархату, богослужіння тут відбуваються щодня.
Чудотворна Горбанівська ікона храму
Макаріївських храм відомий на всю Україну через володіння горбанівською іконою. Горбанівську ікону Божої Матері знайшов у 1-й пол. XVII ст. козак Горбань на своїй пасіці поблизу Полтави – у нинішньому с. Горбанівка. Під час сіножаті коса Горбаня зламалася, зачепивши образ Пречистої. На образі Божої Матері козак побачив рану, нанесену косою, та сльозу. Горбань переніс святиню у свій будинок і повідомив про те, що сталося духовному начальству. Незабаром власниця Горбанівки поміщиця Стороженкова збудувала в селі дерев’яний храм Різдва Пресвятої Богородиці (1818 р. замінено кам’яним), куди і перенесли ікону. За молитвами перед святинею стали відбуватися чудеса, які записувалися в особливу книгу до 1917 р. (втрачено). На місці знаходження ікони відкрилося цілюще джерело (замість зруйнованої каплиці, в 1997 р. над ним збудовано нову). З 1850 р. ікону щорічно переносили до Успенського собору Полтави на час з 30 червня до 30 вересня. У 1930-х роках. храм у Горбанівці було знесено, і ікону сховали благочестиві парафіяни. З 1949 р. вона перебувала у Преображенському храмі Полтави, у 1962 р. перенесена до Свято-Макаріївського. Святкування на честь ікони відбувається 13 липня та 12 жовтня.
Володимирська-Скитська ікона Божої Матері
Ще одна неймовірна ікона храму – Володимирська-Скитська ікона Божої Матері знайдена, за переказами, також біля Полтави. Перша згадка про неї зустрічається в описі Вознесенського монастиря. Раніше він був в урочищі «Мазурівка» (з 1676), а 1721 р. був перенесений на місце, куплене полковником Іваном Черняком. Після він став називатися Вознесенським Пушкарівським. При його скасуванні в 1786 р. черниці перейшли до Велико-Будищенського монастиря і взяли ікону з собою. Книга, куди записували чудеса, які робила ця ікона, згоріла в пожежі 1848 р. Після смерті останнього зі хранителів, за його заповітом, ікону було передано Свято-Макаріївському храму. Святкування на її честь відбувається у дні Володимирського образу Божої Матері.
