Четвер, 23 Травня, 2024

“Полтавський Біг-Бен”, або каланча з примхливим характером

Саме так можна сказати про найвідомішу пожежну вежу Полтави. Вона має цікаву історію і “любить”, щоб про неї турбувалися. Далі на poltava-future.

Звідки слово “каланча” і що воно значить?

“Академічний тлумачний словник української мови” пояснює, що каланча – це спостережна башта на будинку пожежної команди. Всезнаюча “Вікіпедія” говорить, що каланча – то наглядова вежа при пожежній чи поліцейській частині, такі об’єкти колись називали дозірними чи оборонними вежами. Слово могло потрапити в нашу мову з турецької чи кримськотатарської, тому й зрозуміло, що слов’яни іменували каланчами спершу саме турецькі оборонні вежі.

Українці, як і більшість народів світу, здавна вважали пожежі одними з найстрашніших лих. Історики зазначають, що в ХІХ столітті на наших територіях було чимало дерев’яних міських забудов. Якщо в населеному пункті траплялася пожежа, вона з великою ймовірністю могла швидко ширитися,  перекидаючись на сусідні споруди. Щоб протистояти масштабним лихам, у цей період почали зводити численні протипожежні осередки з вежами-каланчами, що зазвичай мали по кілька поверхів, при них діяли й пожежні частини. Пильні вартові оперативно передавали сигнали про небезпеку. Крім спостережної функції, каланчі мали ще й сигнальну. Приміром, вартові, сигналізували про масштаб і місце пожежі з допомогою певної кількості ліхтарів і їх розташування. 

У полтавців при слові “каланча” завжди виникає однакова асоціація, пов’язана зі спорудою однієї з місцевих пожежних частин. Її каланчу збудовано 1957 року. Башту називають візитівкою Полтави та нерідко “полтавським Біг-Беном”, адже тут встановлені головні годинники обласного центру. 

Збудована “з нуля” та із п’ятої спроби

Багато полтавців прекрасно знають, що головним архітектором їхнього міста був Лев Вайнгорт. Він обійняв цю посаду з 1939 року більше як на 30 літ. Одним з основних завдань цієї людини було тримати на контролі стратегію відбудови міста в повоєнні часи, насамперед спираючись на принцип ансамблевості.

Підходящу будівлю для розташування пожежної установи в місті підшуковували ще з 1946 року. Але задачу ускладнювали вимоги до таких споруд. Як один з перших варіантів розглянули будівлю на перетині вулиць Небесної Сотні та Гоголя, де на ті часи діяла їдальня, а нині – відомий ресторан. Але на заваді стали чи то чималі кошти, які необхідно було задіяти на реконструкцію, чи то вузька для швидкого маневрування пожежних машин проїжджа частина довкола, та ще й ті обставини, що центр міста за тогочасними тенденціями був непідходящим місцем для дислокації каланчі… Як альтернативу для перебудови під пожежку розглянули інші об’єкти. Та врешті виявилося, що легше будувати, ніж переробляти. Про це гласило рішення самого Лева Вайнгорта. Щоб втілити задум, обрали ділянку, де нині й спостерігаємо каланчу. На ту пору ця місцина вважалася околицею Полтави та ще й суттєво постраждала під час війни. Тому й вирішили, що новобудові тут саме місце. Відповідне завдання, як головний архітектор проекту, отримав теж добре відомий полтавцям фахівець-практик Олександр Шумілін. 

Як не намагався, архітектор не зміг “обманути” класицизм

Проектуючи каланчу, О.Шумілін вирішив обійти стиль класицизму, та не вдалося. Тоді він скомпонував кілька напрямів включно із цим, який вимагався “згори”, але теж не затвердили. Шумілін хотів втілення чималих об’ємів споруди, динаміки та мінімум декору, його витвір мав нагадувати фортецю. Але Лев Вайнгорт толерантно ідею відкинув, зокрема мотивуючи, що вона – поза архітектурним контекстом Полтави і що їй таки бракує того класицизму. Кажуть, Шумілін робив проект за проектом до 1954 року, але мінімум 4 представлені варіанти Вайнгорт відхилив. Та й фахівці з мінкульту і мінбуду не пройнялися ідеєю Шуміліна. Після останньої програшної пропозиції колеги, Вайнгорт сам в офіційному повідомленні представив йому детальні правки і додав до них ескіз майбутньої вежі на в’їзді в історичну Полтаву. Згодом ескіз і рекомендації було втілено в проект, а його – в життя. 

Також є дані, що 1955 року вийшов наказ щодо усунення архітектурних надмінностей і проект ще більше спростили. Зокрема тоді не збудували ліхтар на башті-каланчі (за авторським проектом він з’явився аж 1999 р. до ювілею міста). Як і хотілося Вайнгорту, споруда не конфліктує з основними “рисами обличчя” Полтави. Проте фахівцям складно не помітити в ній ознак модернізму і новаторства, тому бездоганно в архітектурну картину міста каланча теж не вписалася. Як і непоодинокі інші навколишні будівлі. А шатро, що облаштували на вежі 2010-го, фахівці взагалі називають архітектурним непорозумінням… 

Годинник, який час від часу “відпочиває”

Полтавська каланча пережила за свою історію чимало ремонтів. Зокрема в новітні часи. Так після реконструкції, яку об’єкт чекав близько семи років, у 2013-му урочисто, перерізавши синю стрічку, відкривали оновлену каланчу міський голова Олександр Мамай та Роман Кириленко – тодішній очільник управління ДСНСУ в області. Очільник міста (який останнім часом потрапляє не лише в скандал за скандалом, а й на лаву підсудних) тоді ностальгічно згадував, як під бій курантів каланчі минало його дитинство, а ще назвав це місце візитівкою Полтави, додавши до переліку Білу альтанку та Музей історії Полтавської битви, які тим чи іншим чином викликають у полтавців асоціації з російським царем Петром І… На відкритті тоді наголосили, що ремонт фасаду, заміна даху, годинникового механізму та інші роботи по оновленню об’єкта відбулися за кошти міської казни в рамках відповідної програми. Обласні ЗМІ писали, що за ремонт будівлі пожежного депо разом з годинниковою вежею, завершення якого приурочили до Дня міста, міська рада заплатила більше мільйона гривень. І що окремо за 90 тисяч гривень було замовлено годинник у луганських майстрів, який має функцію кожні 5 хвилин за допомогою супутникового модуля звіряти точний час і автоматично вносить корективи в роботу.

Та як би там не було, поломки головного міського годинника полтавці помічали не раз. Приміром, навесні 2020 року в нього облізла частина римських літер на циферблаті, які були зроблені з плівки. У січні 2021-го рятувальники змушені були зняти на ремонт механізм. У червні цього ж року врешті оновили дизайн відомого годинника. Зокрема змінили цифри на його циферблаті на більш чіткі (щоб їх можна було побачити ще з більшої відстані), а плівку – на автомобільну (більш стійку до сонячних променів і погодних впливів), яка за словами виробника має прослугувати не менше семи років. Роботи тоді обійшлися в 17 тисяч 800 гривень. Та вже восени 2021 через технічні несправності рятувальникам доводилося щодня запускати часовий механізм вручну. Вони зазначали, що не мають коштів на усунення поломок і чекають підтримки громади. А в головному управлінні даної служби в регіоні не раз повідомляли, що всі питання з того приводу, що годинник періодично “відпочиває”, треба задавати фірмі, яка відповідає за його обслуговування. 

Хоча техобслуговування годинника потрібно проводити раз на три роки, але час від часу він сам  натякає “полікувати” його раніше. Містяни зізнаються, що ця споруда тепер рідко є для них часовим орієнтиром, бо ж давно звикли з цією метою заглядати в гаджети, але вони не уявляють без неї рідної Полтави.

Latest Posts

.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.