Вівторок, 16 Квітня, 2024

Як відкривали перший в історії пам’ятник Івану Котляревському

Класик Нової української літератури І.П. Котляревський (1769-1838) народився і більшу частину життя прожив у Полтаві. Встановлення пам’ятника основоположнику сучасної української літератури, письменнику, поету, драматургу і громадському діячеві, що відбулося 30 серпня (або 12 вересня за новим стилем) 1903 року, для української культури стало не просто знаковою, а революційною подією, яку назвали святом української інтелігенції. З якими здобутками та з якими перепонами втілювали всенародну ініціативу – далі в нашому матеріалі на poltava-future.

З миру по копійці – класику монумент

На ту пору встановити в імперії пам’ятник українському культурному діячеві, зокрема поету, було справжнім героїзмом. Але прогресивні українці підняли питання, що варто відзначити 100 років з дня виходу в світ “Енеїди” та з цього приводу звести Івану Петровичу Котляревському заслужений пам’ятник у його рідній Полтаві. Це усвідомлення стало не лише проявом данини класику, а й ілюстрацією громадянської зрілості тогочасного суспільства. 

Та підготовка до події затягнулася на багато літ. Ще на початку 1890-х років царський уряд дав дозвіл провести збір коштів на пам’ятник виключно у Полтавській, а за іншими даними ще й у Чернігівській губернії. Але гроші почали надходити й з Волині, Галичини, Тамані, Кубані і навіть від діаспори з Петербурга… Їх жертвували й прості люди, й відомі діячі різних сфер з України і росії. Загалом збір тривав протягом 1895-1898 років.

У кінці 1890-х процес підготовки до встановлення пам’ятника призупинився, чому сприяв царський уряд, “замилюючи очі” громадськості іншими менш значимими заходами в пам’ять про Івана Котляревського. Тоді полтавець Василь Гнилосиров, зокрема відомий як хранитель могили Т.Шевченка в Каневі, у журналі “Киевская старина” закликав громадськість не втрачати пильність, адже жодна споруда, шпиталь чи навіть золотий стовп, названі на честь Котляревського, не замінять достойного йому пам’ятника. І врешті під напором громадськості дозвіл на спорудження пам’ятника було отримано.

Знімок зі свята відкриття пам’ятника І.Котляревському

На пам’ятник протягом 1895-1898 років було зібрано 12 тисяч карбованців (точніше 11 тисяч 768 карб. 67 коп). Кошти пожертвували близько 7 тисяч осіб, з яких 4 тисячі – селяни Полтавської губернії. Отже, вони чудово розуміли, хто такий Котляревський і яка мова їх рідна. 

На урочистостях заборонили українську мову

У передчас відкриття пам’ятника відбулося засідання сесії полтавської думи, яке майже повністю присвятили розгляду проекту проведення урочистостей. Захід пропонували приурочити до дня народження І.Котляревського та провести в останні дні серпня. Дума схвалила запропоновану програму одноголосно та виділила на неї 1000 рублів.  А ще відповідна комісія визнала “безумовно бажаним”  вихід з нагоди відкриття пам’ятника альбому з 12 ілюстрацій до “Енеїди”, портрета І.Котляревського з теракоту, його бюста й металевого жетону: з одного боку з портретом, а з іншого – з видом пам’ятника. Та згодом майже все відмінили, бо гарантії повного збуту цих речей чомусь не передбачали. Також з нагоди відкриття пам’ятника міське управління розіслало понад 1000 запрошень у двох редакціях: для установ (земські й міські управи, вчені товариства і т.п) і приватних осіб  (вчені, літератори, художники, артисти) російської імперії та для чужоземних.  

І ще один дуже важливий момент. Напередодні відкриття пам’ятника прозвучала категорична урядова заборона виступати в рамках заходу українською мовою. І це на відкритті монумента зачинателю Нової української літератури!!! Навіть у головній губернській газеті  розмістили керівну статтю, щодо недопущення під час вшанування пам’яті І.Котляревському читання вітань… “малоросійською” мовою. Та не так сталося, як гадалося!

Святковий для української культури день

Довгожданого дня, 30 серпня 1903 року, в рамках урочистостей відслужили панахиду на могилі І.Котляревського та молебень біля новоствореного пам’ятника. Участь у його відкритті, яке стало святом загальноукраїнським і навіть більше, взяли Леся Українка, Олена Пчілка, Панас Мирний, Михайло Старицький, Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський, Володимир Самійленко, Олександр Олесь, Сергій Єфремов, Дмитро Багалій, Борис і Марія Грінченки, Христя Алчевська, Філарет Колесса, Гнат Хоткевич та інші відомі представники тогочасної інтелігенції з різних куточків України. Кажуть, тоді в Полтаву прибули до 70 самих лише письменників і професорів. А ще нібито особливою гостею тут стала 111-річна Варвара Лелечиха, яка в молодості була служницею в домі Котляревського і мала про нього найтепліші спогади. У святковий для української культури день, після зняття покривала з монумента, до пам’ятника поклали більше тридцяти вінків, серед них були й срібні. 

Під час відкриття пам’ятника І.Котляревському в Полтаві. Українські письменники В.Стефаник, Олена Пчілка, М.Старицький (верхній ряд) та М.Коцюбинський, Леся Українка, Г.Хоткевич, В.Самійленко.

Справжні українці втратили терпіння, а міський голова – свідомість

В освітньому будинку імені М.Гоголя урочистості мали продовжитись у формі зустрічі учасників святкувань на честь класика І.Котляревського. З приводу “мовної настанови” помітно хвилювався міський голова Віктор Трегубов. Основну доповідь на російській виголосив філолог, історик Іван Стешенко. Слідом коротке привітання вийшла мовити Олена Пчілка. Попри заборону, з її уст зазвучала українська! У відповідь Олексій Трегубов зробив матері Лесі Українки зауваження і їй довелося продовжити російською… Ситуація знову загострилася, коли почав виступати Михайло Коцюбинський – знову українською! Трегубов нетерпляче  неодноразово переривав Коцюбинського. Актрису Ольгу Андрієвську з Чернігова міський голова взагалі спинив у грубій формі, а інших застеріг, що “малоросійська” мова більше на зустрічі не звучатиме. Зал гудів усе гучніше. Харківський делегат Микола Міхновський зауважив, що теж підготував доповідь на українській. Але почув категоричне “ні” у відповідь на бажання її озвучити. Міхновський та інші присутні почали підніматися, діставали з тек вітальні адреси та головуючому кидали на стіл  порожні теки. Люди лишали зал сотнями, доки він не спорожнів. Трегубов  знепритомнів… 

31 серпня в святковому залі, який прибрали рушниками, квітами й хустками, влаштували загальнодоступний літературно-музичний захід. У частині урочистостей другого дня зокрема планували читання біографії І.Котляревського, виставу за мотивами його драматичних творів. Під керівництвом Миколи Лисенка виступив київсько-полтавський хор, виконавши кантату “На вічну пам’ять Котляревському”. Михайло Старицький читав поезії рідною мовою. Звучали й інші виступи. 

Цього ж дня у місцевому ресторані організували обід для почесних гостей, сценарій якого за мотивами “Енеїди” написав Панас Мирний. З нагоди святкувань у губернському земстві більше 30 відомих художників відкрили виставку на кілька сотень робіт. Три дні Полтава жила особливим життям, магазини не діяли, зате на вулицях продавали книги класика, його біографію (видані за кошти губернської управи) і навіть парфуми “Наталка Полтавка”. Про ці події активно писала преса. А найкращі фото з них залишив по собі фотохудожник Михайло Фріденталь (цю статтю відкриває саме його фото). 

Увінчаний лавровим вінком

Тож пам’ятник І.Котляревському відкрили за 5 років після 100-річчя виходу в світ його “Енеїди”. У створенні монумента в класичному стилі взяли участь відомі на ті часи скульптор Леонід Позен (проект бюсту) та архітектор Олексій Ширшов (проект постамента). Виконав задум Петро Певний, у роботі брали участь і художник Василь Волков та архітектор Андрій Зінов’єв. Автори пам’ятника відмовилися від винагороди за роботу. 

Пам’ятник має висоту 5,7 м. Постамент виконано з дніпровського граніту. Його бронзовий бюст увінчали лавровим вінком, в нижній частині монумента розміщено три горельєфи роботи Л.Позена, де зображені герої з епізодів легендарної “Енеїди”, “Наталки-Полтавки” та “Москаля-чарівника”. На фасаді зверху слова І.Котляревського: “Де згода в сімействі, де мир і тишина, щасливі там люде, блаженна сторона”, а ще слова Т.Шевченка: “Слава сонцем засіяла: не вмре кобзар, бо навіки його привітала”. Нижче було викарбовано напис: “Рідний край своєму першому поетові Іванові Котляревському. 1798-1898”. Пам’ятник посів належне місце серед шедеврів українського скульптурного мистецтва. 

Усі, хто має бажання, можуть знайти монумент у Полтаві, а саме на бульварі І.Котляревського (до 1908 року це був Протопопівський бульвар) посеред затишної й величної дубової алеї, та вшанувати пам’ять неперевершеного класика. 

Latest Posts

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.