Вівторок, 28 Червня, 2022

Втрачена спадщина міста Полтава

Полтава має багатовікову історію, на її долю випадали війни, катаклізми, перебудови. Але кожна культурна епоха, яку переживала Полтава, мала свої мистецькі та архітектурні явища, які, на жаль, не усі збереглися до наших днів. Втрачені будівлі та  пам’ятки відкривають погляд на минуле Полтави, її розвиток та культурні меседжі. Детальніше про це у нашому матеріалі на сайті poltava-future.

Воскресенська церква

 

Церква була побудована у XVII столітті. На плані Полтавської фортеці 1722 року вона позначена як Хрещата п’ятидільна одноверха дерев’яна церква. Нині на цьому місці плану побудована Спаська церква. У 1773 році на місці Воскресенської церкви з дерева була збудована мурована, кубічна чотрьохстовпна п’ятибанна із заокругленими зовнішніми кутами. За типом була схожа на Благовіщенський собор у Ніжині, але як зразок архітектури пізнього бароко, мала більш розчленований об’єм. Фасади церкви були рівноцінні, середні частини кожного фасаду у вигляді прямокутного ризаліта, на кінці з округлим фронтоном з вікном-розеткою у тимпані. 

У церкві було 3 вівтарі: на честь воскресіння Христового, во ім’я Святого Сампсонія Прочанолюбця та на честь Василя Великого. Церква височіла майже в центрі міста і мала виразний силует, що дозволяли їй бути однією з головних духовних святинь Полтави того часу. 

На початку ХІХ століття тут було встановлено мідну гравійовану дошку з першого меморіалу на честь Полтавської битви. Тоді ж була зведена і мурована дзвіниця, територію церкви обнесено огорожею з кованими решітками. 

На початку ХХ століття церква володіла двома сотнями квадратних сажнів присадибної території та сімома десятинами ружної лісової. При церкві було майже по 2 сотні парафіян чоловічий та жіночий статі. Тут була церковна бібліотека.

1936 року було зруйновано церкву і дзвіницю, а через 35 років на її місці по вулиці Жовтневій (нині Соборності) було зведено корпус музичного училища імені Лисенка.

Друкарні Полтави 

На Полтавщині перша друкарня з’явилась у 1765 році в Кременчуці. У Полтаві 1807 року відкрилася друкарня Полтавського губернського управління. У другій половині ХІХ століття в полтавській друкарні з’являються перші українські підручники для народних шкіл. Так у 1861 році була надрукована «Азбука по методу Золотова для Южно-руського края», громадським коштом видана «Азбука для Полтавської воскресной школи», «Коротка граматика для шкіл». 

Крім казенної у ХІХ столітті тут діяла приватна друкарня купця М. Пігуренка. 

Як свідчать джерела Полтавської казенної палати, у 1897 році Полтавська губернія всього налічувала 36 друкарень, а у місті Полтава діяли друкарня купця І. Дохмана (1880 рік), друкарня Д. Подземського (1891 рік), друкарня Н. Старожицького (1893 рік). 

На початку ХХ століття на Полтавщині виходило понад 60 газет, журналів, та іншої малої преси: наклейки, афіші брошури, довідки тощо. 

Приблизно четвертину друкованої продукції міста становили книги, зокрема попитом користувалися статистичні праці, які друкував відповідний комітет Полтавського земства. Це видання про народні промисли, сільське господарство, промисловість Полтавської губернії.

1906 року у Полтаві було засноване профільне видавництво «Український учитель», за сприяння П. Мирного, Г. Шерстюка та М. Дмитрієва. За перші 3 роки діяльності воно видало 16 найменувань книг різним накладом. Широку книговидавничу діяльність розвернула полтавська учена архівна комісія, яка видавала щорічники, описи, звіти, інструкції тощо.

Член революційного руху М. Карпов у Полтаві створив нелегально друкарню, в якій 1902 року окремою брошури було надруковано проєкт першої програми РСДРП. Впродовж кількох років у місці друкувалася агітаційна література, проте масштабної, української книги на політичну тематику на Полтавщині так і не з’явилися. Цьому сприяли царські укази 1863 і 1876 років про заборону друкування української книги. 

Друкарні ХХ століття

Початок ХХ століття в книгодрукуванні був позначений випуском серії книжечок «для читання в класі» з творами українських письменників які видало Педагогічного бюро Полтавського земства. Згодом виданням популярної літератури зайнялася Полтавська «Просвіта».

Всього у ХХ столітті на Полтавщині діяло близько 60 друкарень. Вони належали міщанам, купцям, громадським діячем, військовим і політичним фігурами. При відомчих центрах були створені видавничі осередки після 1917 року. Полтавське державне видавництво, випускало соціально-політичну, довідкову, економічну та художню літературу. Діяли такі друкарні на кооперативних началах. 

Панас Мирний у Полтаві організував дитяче видавництво «Зірка». Найбільшим видавництвом усіє губернії стало «Більшовик Полтавщини». А з 1932 року кожен район області мав свою друкарню, всі вони були зруйновані в роки Другої світової війни. Із закінченням воєнних дій деякі були відбудовані, але згодом припинили свою діяльність. 

Книгарня Григорія Маркевича

Приватна книгарня, яка працювала у 1905-1918 роках у Полтаві. Маркевич як український культурно-освітні і громадський діяч, друг Панаса Мирного і Миколи Лисенка розвивав та підтримав літературну діяльність краю. Писав вірші, статті, був збирачем фольклору. Маркевич — перший видавець часопису «Рідний край», в його друкарні були випущені книги: «Рідна мова» О. Базилевича, «Арифметика» О. Степовика, твори Івана Котляревського, Лесі українки, Панаса Мирного тощо. Особливої уваги тут набули книги Тараса Шевченка. Спочатку друкувалися як метеликові видання, окремо вийшли «Кавказ», «Великий льох», «Назар Стодоля». Книгарня випускала афіші до полтавських вистав, ювілейних вечорів, художні листівки, присвячені гетьманом українським письменникам, «Альбом пам’ятників і краєвидів Полтави» тощо. 

 Полтавська капела бандуристів — музична історія Полтави

Капела була заснована 1905 року, як ансамбль бандуристів, згодом перетворилися на студію, на базі якої виникла капела. Організатором і художнім керівником був полтавський музикант Володимир Кабачок, автор підручника «Школа гри на Бандурі». Перший склад капели бандуристів налічував 12 музикантів: 5 тенорів, 5 баритонів та 2 баси-профундо. 

Завдяки зусиллям Кабачка усі члени капели мали бандури єдиного зразка, виготовлені полтавським майстром Домненком. Згодом за ініціативи художнього керівника майстер Паліївець виготовляє хроматичну бандуру. На відміну від попередньої діатонічної, на ній можна було грати майже у всіх тональностях. Крім того, Кабачок втілив в життя ідею опанувати капелянями харківський спосіб гри на бандурі. Консультував та учив їх український музикант, віртуоз-бандурист Гнат Хоткевич. 

Невдовзі увесь склад капели грав харківським способом на хроматичних бандурах. За короткий період Полтавська капела бандуристів опанувала досить великий репертуар, в якому провідне місце займали твори українських композиторів. Гнат Хоткевич для виконання капели написав твори «Буря на Чорному морі», «Поема про Байду», «Марш полтавських бандуристів» та інші. 

У 1929 році після концерту в Харкові капелі присвоєно назву «Державна зразкова капела бандуристів». Вони виступали не лише в Полтаві, а й регулярно їздили на гастролі. Перед кожним концертом до глядачів звертався полтавський професор Володимир Щепотін зі вступними словами про бандуру та її місце в українському краєзнавстві. Капела неодноразово була учасником Олімпіад у Москві та Харкові. 1903 року об’єдналися з Київською капелою кобзарів. 

 Полтавська лікарня І. Тишевського

Це перша лікарня, створена 1797 року для бідних на Лівобережній Україні. Заснував її Іван Тишевський. Тишевський був учасником російсько-турецької війни, потім відбував військову службу. Спочатку надавав медичну допомогу та притулок нужденним у своєму будинку. Згодом власним коштом збудував для бідних лікарню та аптеку, де лікував їх безоплатно, забезпечуючи ліками і харчуванням. А оскільки кількість хворих збільшувалася, а матеріальної допомоги Тишевський ні від кого не одержував, на благодійність він витратив усі свої заощадження і заборгував 1650 карбованців. Щоб погасити борги Тишевський, у якого була до того ж велика сім’я, вирішив продати власний будинок, який містив 16 кімнат, під народне училище. 

Зважаючи на скрутне становище, він продовжує допомагати хворим аж до 1802 року. Тоді по військовій службі він переведений з Полтави до Чернігова. Після цього Тишевський передав на громадське піклування будинок лікарні і хворих за однієї умови, що з бюджету міста на утримання будинку виділятиметься 240 карбованців. Так у Полтаві було відкрито у 1802 році першу лікарню на 20 осіб.

Через скрутне матеріальне становище Тишевський зовсім збанкрутував, тому 1803 року звернувся з проханням у придворну канцелярії з проханням виділити йому 10 000 карбованців або отримати його будинок назад під проценти з усіма службами і землею яка йому належала, або ж передати його вказану для подальшого викупу. Проте того ж року цар звірів продати будинок Івана Тишевського під заклад. 

Полтавське вище зенітне ракетне командне училище

Училище було створене 1941 року на базі Дніпропетровських артилерійських курсів для  удосконалення командного складу червоної армії. Спочатку знаходилося в Томську, потім дислокувалося в Дніпропетровськ і готувало офіцерів-артилеристів. Влітку 1957 року училище переміщене до Полтави і перейменоване на Полтавське артилерійське училище. Через 11 років стало вищим зенітно-артилерійський. Того ж року почало носити ім’я генерала армії М. Ватутіна. Опанування новітніми зразками зенітно-ракетний техніки стало вирішальним у роботі навчального закладу і зробили його одним з найпотужніших військових вишів у системі ППО. 

Всього зі стін училища вийшло більше 12,5 тисяч висококваліфікованих військових. Випускникам присвоювали звання лейтенанта та кваліфікацію інженера експлуатації радіотехнічних засобів. Бібліотека налічувала близько 100 000 одиниць та музейну кімнату. Училище займало будівлю колишнього Полтавського кадетського корпусу. Після отримання Україною незалежності було розформоване 1995 року директивою Міністра оборони України. 

Полтавський просвітницький будинок імені Миколи Гоголя

Відкритий просвітницький будинок 1901 року.  Збудований за проєктом петербурзького архітектора О. Тромбицького у стилі неоренесансу. Головним приміщенням будинку просвітництва був глядацький зал прямокутної форми з балконами, ложами, оркестровою ямою і невеликою сценічною коробкою. На відкритті будинку був поставлений «Ревізор»— вистава за Миколою Гоголем.

Куліса була розписана живописцем Григорієм М’ясоєдовим у 1899 році, згодом він був почесним художником консультантом будинку.

Будинок просвіти – культурне серце Полтави

Тут відбувалися багато визначних подій міста. 1902 року під час спектаклю за Толстим «Влада пітьми» відбулась акція на підтримку письменників, які були відлучені від церкви. 1903 року тут відбулися урочисті події з нагоди відкриття пам’ятника Івану Котляревському, де були присутні видатні українські митці: Василь Стефаник, Леся українка, Олена Пчілка, Іван Карпенко-Карий, Панас Мирний та інші.

Полтавський просвітницький будинок неодноразово надавав сцену для театральних вистав корифеї українського театру Івана Тобілевича, Марії Заньковецької, Марка Кропивницького. У 1909 році з гастролями сюди приїжджав пересувний театр Гайдебурова та Скальської. Під керівництвом М’ясоєдова були поставлені «Живые картины» за поемою Тараса Шевченка «Катерина». 

Також при будинку просвіт працював Полтавській музично-драматичний гурток, виступали Полтавське українське драматичне товариство та Полтавський оперний театр. У 1936 році тут був розміщений музично-драматичний театр імені Миколи Гоголя. У роки війни будинок просвіти був зруйнований. На його місті збудували кінотеатр «Колос», який зберігає деякі риси первісних архітектурних форм. 

Стрітенська церква

Перші відомості про церкву сягають ХVII століття. Стрітенська кладовищенська церква стояла на розі головною міської вулиці та еспланади Полтавської фортеці. Зроблено з дерева триверха, двопрестольна церква розвалилася у 1781 році через старість. 

У 1787 році на її місці споруджено муровану, кубічну, п’ятибанну, теплу Стрітенську церкву в рисах пізнього бароко. Церква була  трьохпрестолтною, з приділами Івана Богуслава і Святого Стефана. Мала заокруглені зовнішні кути.

 Порівняно з прототипом обсяги храму були менш розчленовані, він мав трохи меншу площу і був присадькуватий, а декорація та форми бань були цілком тотожні. 1853 року зі сходу до храму прибудовано мурований двоповерховий притвор і чотирьохярусну дзвіницю. Зруйнована Стрітенська церква була 1937—1938 роках. На її місці через 20 років споруджено будинок міської ради, який тепер займає об’єднання «Полтавбуд». 

Latest Posts