Пивиха – найзагадковіша гора Полтавської області. Вона свого часу була повноцінним учасником національно-визвольних змагань і громадського та релігійного життя всієї України. Нині – вона перетворена в ландшафтний заказник. На її схилах можна знайти цілющу глину, а до 2019 року тут проходив запальний Пивихафест з якісною українською музикою та шаленими гуляннями. Чому Пивихаа так приваблює завжди українців — детальніше у нашому матеріалі на сайті poltava-future.
Історія гори Пивихи
Гору Пивиху можна побачити, приїжджаючи селище міського типу Градизьк, що у Глобинському районі. Гора розкинулась на березі чарівного Кременчуцького водосховища. Площа гори займає приблизно 5 га. Висота над рівнем моря 169 м.
У давнину тут жили руські бояри Пиви, які облаштували цю територію під власне поселення. Наприкінці XV століття Казимир IV, король Польщі, віддав землі, які перебували біля гори київському Пустинно-Миколаївського монастиреві. А ченці згодом заснували тут монастир названий на честь гори — Пивгородський Миколаївський монастир. Тут були монастирські споруди, 2 церкви, збудовані у XVIII столітті, ряд вітряків. Наступного століття на горі стояла Миколаївська церква, оточена глибокими ярами та балками.
До XIX століття на горі можна було помітити багато залишків від насипів та валів, адже тут було укріплення Градизької фортеці. На цих місцях було знайдено багато обпаленої цегли, що свідчить про активні бойові дії. А з південної частини гори були знайдені залишки кам’яного фундамента, тут за переказами раніше стояла кам’яна башта, яку вірогідно спорудили козаки для того, щоб спостерігати за ворогами.
У ХХ столітті істориками та археологами було знайдено велику кількість могил та курганів, найвідоміші з них Лядовицька або Лядська, Бабичиха, Гайдамацька, Близнюки та інші. Корінне населення розказувало багато легенд про ці загадкові місця.
У 90-х роках ХХ століття на горі був розташований літній піонерський табір. Щороку ньому відпочивало близько 1200 дітей. На Пивисі проводились археологічні обстеження, зокрема, 1903 року Михайлом Рудинським, а 1958 року — Дмитром Телегіним.
На горі виявлено пізні опалювати пізньопалеолітичні місцезнаходження, 2 поселення доби бронзи, поселення доби енеоліту, що дало назву пивихнському типу пам’яток. У відслонення знайдені вироби з кременю фінали раннього палеоліту. Матеріали зберігається у фондах академії наук України та Полтавському краєзнавчому музеї.
Пивгородський Миколаївський монастир та його роль в національній боротьбі українців
У 1629 році було засновано пустинь ченцями київського Пустинно-Миколаївського монастиря для нагляду за земельними володіннями на Лівобережжі. Пустинь розташовували за версту від Городища, теперішнього селища Градизьк Глобинського району, на схилі гори Пивиха і на лівому березі Дніпра.
Під горою було викопано печеру, збудовано церкву, зруйновану під час нападу кримських татар. Невдовзі було зведено нову — дерев’яну Миколаївську церкву та інші будівлі. У XVII століття Пивгородський Миколаївський монастир став значним релігійним і політичним осередком, який відігравав помітну роль у боротьбі з уніатством, у подіях, пов’язаних з козацько-селянським повстання Павла Павлюка, визвольною війною 1648 — 1654 років, що було відзначено в Універсалі Богдана Хмельницького. Монастир виступав посередником у переговорах Павла Дорошенка з Іваном Брюховецьким під час військових дій між правобережним і лівобережними гетьманами. Тут був один з важливих збірних пунктів гайдамаків, зокрема, 1768 року стояв табором Семен Неживий.
У володіннях монастиря формувалися гайдамацькі загони, а в навколишніх лісах ховалися чимало втікачів. 1772 року збудовано муровані Антоніївську та Аннозачатівські церкви.
1774 року пожежа знищила майже всі будівлі на горі. Але вже в наступних роках був зведений новий мурований Миколаївський собор та надбрамну дзвіницю під горою біля в’їзду до монастиря. 1786 року монастир був закритий, а маєтності секуляризовані (звільнені від релігійного впливу). Собор перетворено на парафіяльну церкву, а з 1800 року на кладовищенську.
