Неділя, 21 Липня, 2024

Чудо відродження: чому знищити Полтавський Хрестовоздвиженський монастир не вдалося нікому

Хрестовоздвиженський чоловічий монастир був заснований у 1650 році поблизу містечка Полтава на березі річки Ворскла біля місця впадання її притоки – річки Полтавки, яка здавна більш відома в народі як річка Тарапунька. Вся гора під час заснування Хрестовоздвиженського монастиря була вкрита столітнім дубовим лісом. Далі на poltava-future.

Як він вижив до наших часів – це справжнє чудо, адже століттями його намагалися знищити і ножем, і вогнем, і ідеологією. 

Заснування монастиря 

Хрестовоздвиженський чоловічий монастир, історична пам’ятка Полтави, розташована на південній околиці великого пасма пагорбів, що виходять на західний берег річки Ворскла, і його видно зі значної відстані. Це місце для монастиря обрав ігумен Калістрат з Лубенського Мгарського монастиря (200 км на північний схід від Києва, столиці України). Оскільки Іван Іскра, Іван Крамар та інші старшини Полтавського козацького полку разом із полковником Мартином Пушкарем заснували монастир у 1650 році, його можна вважати козацьким. Після його заснування на Полтаву, як і на інші міста східної та центральної України, неодноразово здійснювали численні татарські набіги. Православні монастирі, побудовані з дерева, були особливо ласим шматком в таких пограбуваннях, а Хрестовоздвиженський монастир неодноразово був пограбований та зрівняний із землею. 

У 1695 році Хрестовоздвиженський монастир був захоплений і спустошений кримськими татарами, які прийшли до Полтави з колишнім старшим писарем Генеральної військової канцелярії Петриком (Петром Іваненком). У 1691 р. втік до Криму і підписав угоду про передачу Лівобережної України під владу турецького султана, оголосивши себе гетьманом, виступив проти московської влади в Україні та проти гетьмана Івана Мазепи і разом з татарами розпочав навалу на Лівобережжі. Але татари, захопивши здобич, зрадили Петрика. Після чергового спалення монастиря в 1695 році було прийнято рішення відновити монастир у камені.

Меценати відбудови монастиря

    На час Полтавської битви, вирішальної битви Північної війни (1700-1721), монастир не був повністю відбудований. Напередодні битви (27 червня 1709 р.) навколо монастиря була розгорнута основна частина шведської піхоти, а шведський король Карл XII розташував свій штаб усередині монастиря в одній із чернечих келій. 

Головна споруда монастиря Хрестовоздвиженський собор була закінчена і освячена в 1756 р. Його будівництво здійснювалося на кошти місцевого поміщика полковника Василя Кочубея. Цей собор, створений у стилі українського бароко, має два вівтарі: головний вівтар відомий як Хрестовоздвиженський, а бічний вівтар присвячений Благовіщенню Пресвятої Богородиці. 

Перший іконостас Хрестовоздвиженського собору виконав відомий майстер XVIII століття Василь Реклінський. А другий – чотириярусний, різьблений, позолочений, бароковий – завершений 1772 року російським і українським гравером Сисоєм Шалматовим. Цей чудовий іконостас Хрестовоздвиженської церкви Хрестовоздвиженського монастиря був зруйнований у 1933 році.

У середині XVIII століття відомий різьбяр по дереву Шалматов створив унікальний високий іконостас з майстерною різьбою. На жаль, усі мальовані ікони та весь дерев’яний іконостас були знищені під час революції 1917 року. Крім собору, монастир мав однокупольну трапезну церкву Святої Трійці, яка була збудована у 1750 році. 

До 1887 року ця церква занепала і була зруйнована. Будівництво нової трапезної церкви на честь преподобного Симеона стало можливим у 1887 році на кошти сибірського купця Котельникова в пам’ять про свого сина, який незадовго до цього помер у Полтаві й був похований на кладовищі при монастирі. Котельников також побудував житловий будинок для ченців і лікарню. 

Велична дзвіниця 

    У 1775 році російська імператриця Катерина II наказала всім слов’янським і херсонським архієпископам зробити монастир своєю резиденцією. Одним із найвідоміших серед них був архієпископ Амвросій, відомий богослов і оратор. Він похований в одному з монастирських склепів. 

Дзвіниця монастиря висотою 45 метрів була побудована біля в’їзної брами в поєднанні стилів бароко і класицизму. Освячена у 1786 році архієпископом Никифором Феотокієм. ЇЇ велична споруда нагадує дзвіницю храму Києво-Печерської лаври в Києві. У середньому ярусі дзвіниці був вівтар в ім’я ікони Пресвятої Богородиці. Його чудотворна ікона скорботної Пресвятої Богородиці славилася здатністю зцілювати людей від багатьох хвороб. До революції 1917 року на вежі було багато дзвонів, розташованих на різних рівнях, в тому числі один дзвін, відлитий у 1797 році, який важив близько шести тонн. 

Монастир – клуб, цегельня, дитячий табір

З 1881 року у Хрестовоздвиженському монастирі працював власний цегельний завод, що дозволяло виробляти дешеву і якісну цеглу для будівництва келій та різноманітних господарських будівель. Однак для цегельного заводу було вирубано значну частину красивого столітнього дубового лісу.

У 1923 році Хрестовоздвиженський монастир було закрито. В одному з його приміщень влаштували клуб залізничників, інше використовував Полтавський історичний архів. З 1933 року до кінця 30-х років у монастирі розташовувався Полтавський дитячий табір.

У перші післяреволюційні роки (1917-1921), коли влада в місті неодноразово переходила з рук в руки, монастир неодноразово зазнавав пограбувань. 

    За часів сталінської кампанії проти релігії багато церков було зрівняно з землею, священники були нещадно переслідувані або страчені. Цьому монастирю пощастило уникнути трагічної долі, яка спіткала багато інших церков. У 1930-х роках використовувався як дитячий будинок і притулок для безпритульних дітей, а згодом як гуртожиток Полтавського педагогічного інституту.

Монастир за радянських часів

  Під час німецької окупації він тимчасово відновив свою діяльність як жіночий монастир. Ще одна спроба знову відкрити його була зроблена в 1950-х роках. Однак у 1958 році рішенням виконкому Полтавської області монастир було закрито. Усіх монахинь вивезли до інших монастирів або змусили повернутися до своїх родин, а всі хрести демонтували. 

У повоєнні роки поступово на пожертви велося відновлення та оновлення будівель Хрестовоздвиженського монастиря. У 1956 році був побудований Хрестовоздвиженський собор, який на той час після війни був руїною.

25 листопада 1958 року розпорядженням Полтавського виконавчого комітету було вирішено закрити Хрестовоздвиженський чоловічий монастир у Полтаві та віддати його територію під студентські гуртожитки педагогічного інституту. 

Але з різних причин виселення монахинь відкладалося. Тоді Управління полтавського облкому партії 30 червня 1960 року прийняло рішення: провести закриття Полтавського жіночого монастиря та Хрестовоздвиженського монастиря. Це рішення було прийнято за одну ніч. Вранці 8 липня 1960 року монастир був закритий.

9 липня 1946 року Хрестовоздвиженський монастир був зареєстрований як культурно-історична пам’ятка, але це не врятувало унікальну споруду. В одній із церков влаштували майстерню з ремонту автотранспорту. Дах дзвіниці після ремонту, проведеного Полтавською обласною та міською організацією Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, спалили підлітки.

Виконавчим комітетом Полтавської обласної ради народних депутатів 19 лютого 1990 року будівлі Хрестовоздвиженського чоловічого монастиря, які на той час перебували у користуванні Полтавської обласної організації «Медтех», були передані на реставрацію Полтавській єпархії. Але майже два роки знадобилося релігійній громаді, щоб отримати територію Хрестовоздвиженського монастиря. 

Тож лише 19 грудня 1991 року Полтавський Хрестовоздвиженський монастир нарешті відкрився. Протягом кількох століть монастир був місцем цвинтаря для полтавців. На згадку про знищений у 1930-х роках цвинтар біля входу на кладовище встановлено меморіал, на якому збереглися залишки деяких старих надгробків із цвинтаря.

Latest Posts

.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.