Четвер, 11 Серпня, 2022

Тисячолітня історія дерев’яних церков на Полтавщині

Дехто вважає, що Україна народилася у 1991 році, коли отримала свою незалежність. А ми вважаємо, що наша держава народилася разом із першою дерев’яною церквою. Адже початок будівництва церков свідчить про розвиток та культурний рівень наших пращурів. В Україні дерев’яні церкви неймовірної архітектури почали з’являтися вже у Х столітті. З роками їх вигляд та композиційне вирішення розвивалися, і досягли свого розквіту, подарувавши Україні дерев’яні церкви, які дивували увесь світ. Детальніше про пам’ятки старовини на Полтавщині у нашому матеріалі на сайті poltava-future.

Що притаманно дерев’яній архітектурі

 Дерев’яна монументальна архітектура Полтавщини — складова частина народної архітектури. Набула найбільшого мистецького розквіту в культових спорудах. Перші писемні відомості про дерев’яні безвівтарні церкви або каплиці на території України датуються Х століттям. 

Вони мали багато спільного з однодільною зрубною хатою: їх основу становив квадратний зруб з наметовим перекриттям. А три зруби, поставлені в ряд по подовжній осі зі сходу на захід, утворювали типову тризубну церкву. В ній були бабинець, центр та вівтар, а середній зруб був більший та вищий за бічні. Дерев’яні церкви Х століття були одно-, рідше двоповерхові. 

При добудові південних і північних зрубів утворювався тип п’ятизрубної церкви з одним або п’ятьма верхами. Бічні дільниці з’єднуватися з центром за допомогою арок-прорізів у спільних стінах, які виконувалися майже на всю висоту стін, утворюючи єдиний простір храму. Всі розміри зрубів стін, заломів, восьмериків, ліхтариків визначалися системою пропорцій, яка виходила з розмірів плану, насамперед — центральної дільниці.

Риси дерев’яної архітектури XVI-XVII століття

А у другій половині XVI — XVII століття на Полтавщині поширення набули тризубні триверхі церкви. Прикладами можуть слугувати церква Різдва Богородиці у Вороньках та Миколаївська у Вереміївці. Були і п’ятизрубні п’ятиверхі, наприклад, Покровська церква у Біликах. 

У Вереміївці була розташована церква під назвою «Мыкильська» (Миколаївська). Складалася вона з восьмигранного центра та шестигранних Вівтаря і бабинця. Зі сходу і заходу зруби стіни стрункі, високі, грані явно нахилені всередину. 

Зруби покриті стіжковими дахами, при вівтарі дах вищий, в у бабинці нижчий та крутіший. Завершуються  зруби невеликими світловими восьмериками-ліхтарями. Корпус зрубів стін складається із струнких граньчатих призм спокійних, не напружених пропорцій. Візуально висота центрального верху така ж, як висота зрубів стін. А верхи утворюють гармонійно композицію. Напіврозеткової форми вікна та ґанки з фронтонами з’явилися, скоріш за все, дещо пізніше, під час реставрації.

Перша церква Покрови Пресвятої Богородиці

У містечку Білики Полтавського полку збудована перша на Полтавщині церква на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Перші згадки про неї датуються кінцем XVIII століття. Побудована на кошти місцевих сотників. В кінці XVIII століття меценати надали кошти на прибудову дерев’яної дзвіниці, тоді ж другий ярус був зроблений восьмигранним, йому надане шатрове завершення з декоративним ліхтарем-маківкою шоломоподібного вигляду з хрестом. Дзвіниця була пофарбована у білий колір. У середині ХІХ століття церква була капітально відремонтована, до неї прибудували  притвори з чотириколонними портиками, увінчаними трикутними фронтонами. На сходами встановлені ганки. А в кінці того ж століття покрівлю на дзвіниці було замінено на металеву та перефарбовано в зелений колір. У 1989 році церкву поставили на мурований цоколь, а територію огородили дерев’яним парканом. Покровська церква була закрита на початку 1930 року, після чого розібрана.

Як виглядали дерев’яні церкви у XVIII столітті

Провідною формою архітектурних композицій церков був переважно восьмикутний зруб з восьмикутним наметовим перекриттям. У тризрубних будовах середній зруб завжди мав восьмикутну форму, вівтар найчастіше робився шестикутним, а бабинець — восьмикутним або прямокутними. Такі багатогранні зруби вирізнялися більшою пластичністю об’ємів та багатством на світлотіньових ефектів. 

Тоді храм не мав головного та другорядних фасадів. З усіх боків фасади були різними за вирішенням, багаті та пишні. Центральна баня зазвичай була вищою за бічні, це утворювали виразну вертикально-центричну пірамідальну композицію. Ці стилістичні і конструктивні риси поширилися на Полтавщину з Придніпров’я, Київщини та Чернігівщини.

Тиск церковної влади і дерев’яна архітектура

У кінці XVIII століття процес органічного розвитку народної дерев’яної монументальної архітектури зазнав посиленого тиску з боку духовної та цивільної влади. Мовляв, ці дерев’яні храми не відповідають церковним каноном. Так на початку ХІХ століття будівництво традиційних дерев’яних церков було заборонене, але ще тривала до 40-х років ХІХ століття.

У 2 половині ХІХ століття — на початку ХХ століття поширення набули церкви в так званому «єпархіальному стилі», які будувалися з використанням типових проєктів. У композиції об’ємів важливу роль одержали дзвіниці, які почали зводити не відокремлено, а в одному зв’язку з церквою зі східного боку, влаштовуючи на першому ярусі головний вхід.

За описами 1885 року в Полтавській губернії налічувалось 110 дерев’яних церков. Найдавніші були з них у селі Заїчинці — 1681 рік, Макіївці — 1699 рік, Ціпках — 1706 рік, Тарандинцях — 1708 рік, Нехристівці  — 1709 рік, Гавронцях — 1710 рік та Миколаївська церква в місті Сорочинцях — 1713 рік.

Церкви в українських дослідженнях

Дерев’яна архітектура Полтавщини привернула увагу дослідників у 80-х роках ХІХ століття. Статтю про старовинні церкви написали художник Порфирій Мартинович та письменник Василь Горленко в журналі «Полтавские епархиальные ведомости» у 1888 році. 

На початку ХХ століття починається поглиблене дослідження краю. М. Макаренко подає статтю про церкву в Пустовійтовому у виданні «Искусство и художественная промышленность», про Покровську церкву в Ромнах у «Зодчому».

Орест Левицький опублікував звіт про оглянуті ним в церкви Полтави, Багачки та Шишаків у книзі «Чтения в историческом обществе Нестора Летописца». 

Із статтею-доповіддю виступив О. Філянський. На XIII археологічному з’їзді 1905 року зробив доповідь Г. Павлуцький. Великі фотоматеріал для Київського, Полтавського та Дніпропетровського музею зібрали К. Мощенко, Д. Щербаківський та Д. Яворницький.

У наступний період дерев’яну монументальну архітектуру Полтавщини досліджували Г. Логвин, В. Самойлович, В. Чепелик, П. Юрченко та інші.

Описи церкви Різдва Богородиці у Лохвиці та Введенської церкви в Артемівську, Покровської церкви Зінькові містяться у праці С. Таранущенка «Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України», 1976 рік.

Введенська церква

Введенська церква у селі міського типу Артемівці Чутівського району збудована у 1761 році. Центральна дільниця в плані церкви утворювала квадрат з відсіченими кутами. До неї примикали менші граньчасті зруби рукавів і вівтаря, обабіч якого були невеликі приміщення ризниці й паламарні. Увінчувалася п’ятьма багатозаломними банями. На початку ХІХ століття із заходу прибудовано чотириколонний портик і ґанки до входів. Із західного боку була багатоярусна дзвіниця типу восьмерик. Нині церква розібрана. 

Latest Posts