Четвер, 23 Травня, 2024

Такого Хоролу ми не знали — тисячолітні перемоги та трагічні сторінки

Хорол — давня і цікаве місто, яке населяє близько 13 тис. людей. Сюди їдуть здобувати середню освіту, влаштовуватись на роботу та побачити знамениті місця. Але мало хто знає, повідомляє сайт poltava-future, що місто пережило багато кровопролитних битв ще з козацьких часів, а під час Другої світової війни тут був великий концентраційний табір, де померли тисячі людей. Тут жили і творили письменники, лікарі, громадські діячі та історики.

Початок історії Хоролу

Перша згадка про Хорол є в духовній книзі Володимира Мономаха за 1083 рік, у якій написано, що в тому році гнали половців за Хорол. Назва міста походить від назви річки, що у буквальному розумінні означає “швидкий”. Давній Хорол містився на високих горбах правого берега тоді повноводної ріки, і мав оборонне значення. Місто було свідком кривавих сутичок із слов’янськими кочівниками XII-XIII століття. У 1362 році Хорол з прилеглими селами підпав під владу Великого князівства Литовського, після Люблінської унії — до речі Посполитої. 

З 1648 року Хорол став сотенним містечком Миргородського полку, яке налічувало 1278 господарств. У 1781 році Хорол став повітовим містом і входив спочатку до Київського, а з 1795 року до Катеринославського намісництва. Серед жителів у Хоролі на кінець  XVIII століття було 2436 осіб чоловічої статі, у тому числі жили тут священнослужителі, купці, козаки, різночинці, городяни та селяни. 

У той період відкрито 6 дерев’яних церков, серед яких одна кладовищенська. Проходило 4 ярмарки на рік. На початку ХІХ століття Хорол входить до складу Полтавської губернії. У перші половині XVII століття місту надано герб, на якому зображений щит, а на його червоному полі схрещені вістрями до низу золота шабля І стріла.

Промислове життя міста 

На початку ХІХ століття у Хоролі проживало 3583 жителі. В місті діяли 9 кустарних виробництв, 2 цегельні, 3 солодовні, 4 пивоварні, 2 винокурні, 3 водяні млини, 24 вітряки, щотижня проходило 2 базари.

1890 році споруджена Миколаївська церква, у 1808 році — Успенський собор, пізніше Воскресенська церква. 1813 року засноване приватне училище, через 2 роки — двокласне чоловіче училище, з 1835 року — парафіяльне. У цих закладах навчалося 310 дітей. У той час у Хоролі діяло 3 лікарні, жителі передплачували 43 газети і журнали. 

1859 року Хорол став повітовим містечком, в якому проживало 3720 жителів. Функціонувала поштова станція, 2 муровані та 3 дерев’яні церкви, єврейський молитовний будинок. Наприкінці ХІХ століття кількість жителів різко зросла до 7957 осіб. Протягом 1905 року в Хоролі відбувалися мітинги та демонстрації. Міські робітники брали участь у Жовтневому загальному політичному страйку 1905 року. На 1910 рік тут проживало 7931 мешканець, діяло 3 парових глини, одна парова олійниця, пивоварний завод, цегельний завод, 2 друкарні. 

У квітні 1917 року виникла робітнича рада. Того ж року відбувся повітовий з’їзд рад. У 1917 році створений Хорольський музей імені В. П. Бірюкова. Тоді місто складалася із 2 кварталів. 

Хорольський музей Бірюкова

Хорольський музей заснував у 1917 році Володимир Павлович Бірюков — письменник, фольклорист, краєзнавець, діалектолог та ветеринарний лікар. Він народився в селі Першинському Пермської губернії. Навчався в Пермський духовній семінарії, згодом Казанському ветеринарному та Московському археологічному інститутах. Проживаючи в Хоролі у 1916-1917 роках, вивчав давню матеріальну культуру, етнографію та мистецтво Полтавщини, мандрував гоголівськими місцями. 

Наслідком його досліджень і збирання стала унікальна за характером виставка старожитностей і української народної творчості у Хоролі 1917 року. Експонати виставки послужили основою для створення краєзнавчого музею в місті. На ній експонувалися зразки культового мистецтва XVII-XІX століття, побутової старовини, найбільше українського народного мистецтва — гончарні вироби, вишивки і рушники, килими і плахти, археологічні знахідки на території Хоролу та його околиць.

Першим завідувачем музею був друг Володимира Павловича, хорольський художник і краєзнавець М. Бринцов. Бірюковим були написані та видані на власні кошти невеликим тиражем брошури “В. М. Щербаківський і його лекції з археології” та “Організація народного наукового музею в місті Хоролі, Полтавської губернії”, де він вияв себе як теоретик музейної справи. В архіві Бірюкова в Свердловську зберігається друкований “Устав народного музею в Хоролі”, складений ним на прохання громадськості міста. 1903 році музей був ліквідований. Частина експонатів передана в Миргородський та Лубенський музей, доля інших матеріалів невідома. 

Радянська влада на Хорольщині

Старинные открытки с видами Хорола - Украина > Полтавская область > Хорол -  ЭтоРетро.ru - старые фото городов

Від 5 січня 1918 року з’їзд рад проголосив радянську владу на Хорольщині. Пізніше у Хоролі відбувся повітовий з’їзд. У 20-ті роки ХХ століття тут проживало більше 10 тис. жителів. У липні 1905 року Хорол віднесений до розряду міст. Тоді ж тут починають працювати підприємства місцевої промисловості — 3 механічні млини, олійниці, хлібобулочні цехи, чоботарня, пошивочні майстерні, електростанція, з’явилися нові підприємства по переробці сільськогосподарської сировини. Було налагоджено видобуток торфу, виробництво черепиці, комишитових плит, збільшилося виробництво цегли. 

1930 року створено артіль, пізніше МТС, збудований новий радіотрансляційний вузол. У 1939 році почав діяти механічний завод. Через рік відкритий народний робітничий театр. Міська бібліотека налічувала понад 30 тис. томів, працював історико-краєзнавчий музей, сільськогосподарський технікум, середня, неповна середня і початкова школи, вечірня школа робітничої молоді, школа механізації, бухгалтерська і медичної школи. Під час німецько-фашистської окупації місті діяв партизанський загін. У Хоролі фашисти створили табір смерті “Хорольська яма”, в якому загинули тисячі людей.

Після перемоги над фашизмом у Хоролі продовжили роботу 14 промислових підприємств, молококонсервний комбінат дитячих продуктів та механічний завод. Функціонував Будинок побуту, 3 середні школи, музична, спортивна школа, радгосп-технікум механізації та електрифікації сільського господарства, сільськогосподарське професійне технічне училище. Була відкрита автошкола, 6 дитсадків, будинок піонерів та школярів, станція юних натуралістів та юних техніків. Працював будинок культури на 350 місць, кінотеатр жовтень, районна лікарня, дитяча і райони бібліотеки, краєзнавчий музей.

“Хорольська яма”

“Хорольська яма” — це німецько-фашистський табір для військовополонених червоної армії у місті Хоролі. Існував з 20 вересня 1941 року по 15 вересня 1943 рік. В 6 з відомих братських могил покоїться прах від 90 до 100 тис. радянських громадян — чоловіків і жінок, комуністів безпартійних, уродженців різних міст і сіл СРСР. 

В акті комісії по розслідуванню воєнних злочинів зазначено, що безпосередніми винуватцями знищення людей в Хорольській ямі є гебітскомісар Ейзенах, начальник гестапо Дітман, комендант Зінгер, єфрейтор Нідерайн, Нагороджений залізним Христом, фашистські лікарі Фрюхте і Шредер та інші. 

За життя в’язнів “Хорольської ями” вели боротьбу патріоти Хоролу, вчителі, інженери, архітектори, лікарі, спецзагін майора І. М. Пурасе вивів на волю до 70 військовослужбовців з числа командного складу, вчених і творчої інтелігенції. Багато з них дісталися радянського тилу і воювали до кінця війни. Табір смерті не розкрив до кінця всю таємницю трагічної загибелі радянських людей. Колишній в’язень художник О. Різниченко написав картину, на який зобразив, як фашисти глумилися над полоненими, нацьковуючи на них собаку, б’ючи нагаями. Ця картина була направлена в Нюрнберг. Чимало страшних сцен зобразив художники Є. С. Копитєв у картинних етюдах: “До останнього подиху”, “Люди, будьте пильні”, а також у книзі “Хорольська яма”. Про табір смерті “Хорольська яма” письменник М. Дубов написав повість “Біля самітнього дерева”. 

Latest Posts

.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.