2022 року в Україні на державному рівні відзначалося 150-річчя з дня народження винахідника першого у світі авіаційного ранцевого парашута Гліба Котельникова. Його українські корені протирічать імперським ідеологам у тому, що це виключно видатний російських винахідник. Це далеко не зовсім так, адже життя і діяльність роду Котельникових нерозривно пов’язані Полтавою. Далі на poltava-future.
З роду митців і вчених
Схильність Гліба Котельникова до науки не була дивиною. Двоюрідні прадід, дід і дядько були відомими вченими у сферах математики, механіки, радіотехніки. Дід-конструктор Григорій Котельников свого часу оселився в Полтаві. Він викладав математику в Полтавському кадетському корпусі і фізику в Інституті шляхетних дівиць. У Полтаві народився й батько Гліба — Євген Григорович Котельников. В рідному місті він відкрив фотосалон, займався винахідництвом (створив для винокурної промисловості прилад-автомат, що вимірював кількість викуреного спирту, винахід отримав високу оцінку вчених Петербурга). Батько був професором, читав лекції у вузі, написав популярний підручник з механіки. До 1889 року він викладав і займався організацією навчальних закладів у Петербурзі, Вільно, Херсоні, робив спроби у журналістиці, фотографії, служив у технічному комітеті мінфіну. Однак через проблеми зі здоров’ям повернувся в рідну Полтаву. 1889 р. тут його призначили управляючим акцизними зборами.
Зв’язок винахідника з Полтавою
Так наприкінці літа 1889-го 17-річний Гліб (він народився 1872 р. у Петербурзі) уперше побачив Полтаву — малу батьківщину обох його батьків та познайомився з дідом-художником по материній лінії 84-річним Іваном Зайцевим. Майже 40 літ Іван Зайцев викладав малювання учням кадетського корпусу, він багато малював, брав участь у виставках, був першим учителем згодом відомого живописця Миколи Ярошенка. Мати Гліба Катерина Іванівна теж чудово малювала і вишивала шовками, мала співочі й музичні здібності.
Котельникови захоплювалися театром, музикою, брали участь у всіх можливих виставах, концертах, організовували їх вдома. Гліб з дитинства чудово грав на скрипці, співав, майстрував іграшки, моделі. У Полтаві його, енергійного, начитаного, декламатора, називали душею зібрань.
Життя було щасливим, але у 1889 році в 46-річному віці від хвороби помер його батько. Родині довелося економити. Гліб навчався у випускному класі Першої полтавської чоловічої гімназії. Він змирився, що не зможе вступити до консерваторії чи техноінституту, реальною стала лиш кар’єра військового. 1890 року Котельников написав прохання про виключення з гімназії, щоб вступити на військову службу. Гліб записався до 33-го Єлецького піхотного полку в Полтаві. Цілу зиму готувався до іспитів екстерном за сьомий клас гімназії, склав їх і поїхав до Києва, де при військовому училищі діяли курси з підготовки підпрапорщиків. Він мріяв після закінчення закладу служити в Полтаві… Та незадовго до випуску померла і мати. Замість Полтави Гліба направили до Івангорода. Там йому вперше довелося побачити будову повітроплавального апарата. Ці та інші знання стали корисними пізніше у роботі над парашутами. Служба тривала, але не радувала. Після трьох обов’язкових років у армії він рвався вийти в запас.
З любов’ю до театру і тяжінням до винахідництва
1897 року Гліб приїхав до Полтави у відпустку, близькі рішення про відставку підтримали. Дружба з донькою дідового сусіда, художника Василя Волкова Юлією переросла в кохання (пара побралася і понад 50 літ прожила у щасті). Котельников опиняється у вирі полтавської мистецької і наукової еліти. У колі спілкування його родини було чимало відомих особистостей. Дружина Юлія теж була здібною художницею. А Гліб писав п’єси, ставив спектаклі, романси і робив нові винаходи (наприклад, велосипед із щоглою й під вітрилом).
Котельников вирішив служити, як колись батько, дядьки, брат, у полтавському акцизному управлінні (установа, що відала податковими надходженнями). Він сподівався проявити себе й у творчості, зокрема в театральній справі. У Полтаві йому запропонували головні ролі на сцені «Народної аудиторії імені М.В.Гоголя». Досі Котельников грав у аматорських виставах невеликі ролі. Професійна ж полтавська сцена дала безцінний досвід. А роль Кречинського, яку тут зіграв уперше, стала однією з улюблених.
На початку 1900-х рр. Гліб Євгенович був переведений по службі, тому виїхав із Полтави і не повертався. Та любов до сцени і мрія стати професійним актором змусили залишити службу і їхати в Петербург. Тут 1910 року він стає актором драматичної трупи під псевдонімом Глібов-Котельников. Але попереду були важливі розробки в галузі хімії, транспорту, автоматизації поштових операцій, в автомобільній та радіосфері. І попереду було головне відкриття — перший у світі авіаційний ранцевий парашут.
Має існувати щось для порятунку життя пілота
Гліб Котельников був далеко не першим, хто мріяв створити парашут. Перший його ескіз виконав знаменитий італієць Леонардо да Вінчі. Згодом француз Л.-С.Ленорман створив апарат для рятування повітроплавців, назвавши його парашутом (з грецьк. «проти падіння»). Але Г.Котельников ств автором саме гнучкої конструкції парашута, завдяки чому пілот завжди міг мати парашут поруч і швидко ним скористатися.
Ще в юності Гліб читав про парашутні стрибки, але вперше побачив таке неймовірне видовище 1889 року в Петербурзі. Це був показовий політ на повітряній кулі американця Ш.Леру, який залишив її на висоті до 400 метрів і використав парашут. 1910 року Котельникову на першому всеросійському святі повітроплавання в Петербурзі довелося стати свідком загибелі українського авіатора Левка Мацієвича. Цей соратник С.Петлюри, один із засновників Революційної української партії випав з кабіни літального засобу на висоті 400 метрів. Після цього у Гліба з’явилася думка, що має існувати щось, що врятує пілота у такій ситуації.
Він довго визначався з матеріалом. Якось у театрі Котельников побачив, як панянка дістала із сумки шовкову шаль, яка зразу знялася у повітря. Його осяяло: шовк — кращий материал для купола парашута! Згодом він описував винахід наступним чином. Металевий ранець всередині мав полицю, де укладалися стропи й купол парашута. Кришка ранця трималася на петлях з пружинами, щоб швидко відкриватися. На защіпці був шнурок із кільцем, щоб пілот сам відкривав парашут, коли виплигував. Стропи, розміщені на плечах пілота, давали змогу маневрувати в повітрі.
27 жовтня 1911 року винахідник подав заявку до відділу промисловості Міністерства торгівлі і отримав охоронне свідоцтво на «рятувальний ранець для авіаторів з автоматичним викидним парашутом», згодом спробував зареєструвати винахід в росії, але з невідомих причин патент не отримав. 1912 року винахідник отримав патент у Франції. У к. 1912 – на поч. 1913 рр. «рятувальний ранцевий парашут Котельникова, модель І» одна з комерційних фірм представила на конкурс у Парижі та Руані. Коли студент Петербурзької консерваторії 5 січня 1913 протестував парашут РК-1 із 60-метрової висоти мосту через Сену, він спрацював прекрасно і винахід отримав славу за кордоном. Згодом Котельников взявся удосконалювати напрацювання і з’явилися нові моделі РК-2, РК-3, РК-4: парашут з напівм’яким ранцем, м’який ранцевий (прототип сучасних вантажних для ваги до 300 кг) та ін. В імперії до 1916 р військові авіатори парашутом майже не користувалися. Генералітет вважав, що льотчик, у якого є парашут, покине літак у випадку найменшої загрози. Про парашути Котельникова на батьківщині згадали аж у часи Першої Світової війні, згодом їх застосували у Червоній армії. у 1926 році уряд СРСР привласнив собі ці винаходи, замовчуючи особисті заслуги автора (Котельников нібито подарував державі свої парашутні патенти і відмовився від винагород). У 1929 році Г.Котельников написав про свій винахід книгу.
І щоб там хто не говорив, Полтава стала містом, де сформувалося коло наукових, технічних і мистецьких інтересів винахідника Гліба Котельникова. Спілкування з тутешньою елітою значно вплинуло на його світобачення. У Полтаві є немало місць, пов’язаних Котельниковими. У 1999 році на будинку, де колись було акцизне управління і квартира Г.Є.Котельникова, встановлено йому міні-меморіал. Пізніше іменем винахідника назвали одну з вулиць міста.
