Попри задушливу та безжальну радянську антирелігійну політику, попри знущання з церковних святинь, Хрестовоздвиженський монастир відродився з тепло і функціонує дусі, приваблюючи вірян з усіх куточків України. Які поневіряння випали на долю Хрестовоздвиженського монастиря та що відбувалися в його стінах протягом сотень років — далі в нашому матеріалі на сайті poltava-future.
Монастир став місцем сили і боротьби за свободу міста
Монастир був заснований 1650 року як чоловічий, ігуменом Мгарського монастиря Калістратом, при сприянні київського митрополита Сильвестра Косова. Зведений на кошти полтавського полковника Мартина Пушкаря та представників козацької старшини іскри та Крамаря. Розташовувався на горі над річкою Полтавкою на північний схід від Полтавської фортеці.
Спочатку всі споруди монастиря були дерев’яними. 1689 року коштом гетьмана Івана Самойловича почалося спорудження мурованого Хрестовоздвиженського собору. 1195 року монастир спустошений кримськими татарами.1709 року під час облоги Полтави захоплений шведами, які встановили на горі артилерію і звідти обстрілювали місто. 1750 року на півдні від собору споруджено одноверху муровану трапезну Троїцьку церкву, досі вона не збереглась. 1786 року зведено муровану чотириярусна дзвіниця висотою 47 метри у стильових формах пізнього бароко.
На цій дзвіниці було 10 дзвонів, найбільший з них важив 6 552 кілограми. У середині XVIII століття споруджено будинок ігумена. 1787 року з нагоди приїзду Катерини ІІ до нього добудовано, так звану, “катерининську залу”. Ї інтер’єр прикрашав живопис на релігійну та історичну тематику, на жаль, досі не зберігся.
В ХІХ столітті збудовано мурований корпус з лікарні, за огорожею — “странноприимный дом”. Пізніше на кошти купця Котельникова зведено однобанну трапезну церкву Симеона Богоприємця. У 1775-1798 роках монастир став місцем перебування архієпископів селянських і херсонських. Першим з них сюди переїхав відомий церковний діяч і педагог Євген Булгаріс, за якого була заснована школа для півчих, перетворення 1778 року у Полтавську семінарію.
Культурний спадок монастиря
До 1762 року в монастирі працював майстер іконописець Самуїл, призначений згодом малярським начальником Софійського монастиря у Києві. Зберігся серед його творів, зокрема, відомий “Портрет Дмитрія Долгорукого”. Унікальну цінність становили Євангеліє та служебні книги кінця XVI-XVIII століття монастирські бібліотеки. Дуже багатою була ризниця монастиря, де зберігалися численні коштовні церковні речі. З 1803 року монастир управлявся архімандритами, а згодом тут знаходилися єпископська кафедра, з 1884 року — резиденція полтавських вікаріїв.
При монастирі у 1818-1876-у роках діяло чоловіче духовне училище. До монастиря була приписана Самсонівська церква.
Що було в цих святих стінах за радянської влади
У 20-х роках ХХ століття у спорудах полтавського Хрестовоздвиженського монастиря був розміщений селищний клуб, архівосховища Полтавського державного архіву. А вже 1942 року монастир був відновлений як жіночий. Згодом закритий у 1960 році — 90 черниць переведено до Лебединського монастиря. У приміщеннях перебували відділення Полтавської психіатричної лікарні, полтавська медична техніка, майстерня по ремонту автомашин, склади та інше. І лише 1990 року споруду передано до УПЦ і одержано дозвіл Святого синоду на відкриття Полтавської Хрестовоздвиженської жіночої обителі. На цвинтарі монастиря було поховано ряд відомих діячів культури.
