Дуже любите галушки? А ви часом не з Полтавщини? Бо саме на Полтавщині любов до цієї традиційної страви досягла такого апогею, що одного дня в цьому обласному центрі встановили пам’ятник галушкам, а ще їм приурочили персональне свято і на їх честь здійснили рекорд. Далі на poltava-future.
Пам’ятник-символ встановлювали… двічі
Пам’ятний знак полтавській галушці іще називають просто “пам’ятник галушці”. З’явився він умісті 1 квітня 2006 року. Авторами оригінального об’єкта архітектури стали Анатолій Чернощоков — народний художник України та скульптор Микола Цись. Присвятили подію урочистого відкриття, яка відбулася в День сміху, саме дню народження видатного земляка Миколи Васильовича Гоголя (це була 197-річниця народин класика). І така данина Гоголю за те, що він талановито прославляв галушки на весь світ.
Ідея створення пам’ятника, який би в майбутньому став візиткою Полтави, не один рік акумулювалася у мистецьких колах міста. В результаті ініціатором появи монумента був політик, на той час депутат Верховної Ради України А.Т.Кукоба. Рішення виконкому міськради Полтави про створення пам’ятника було втілено через півроку після його прийняття. На пам’ятник тоді витратили близько ста тисяч гривень. І цікаво, що це були не бюджетні, а виключно спонсорські гроші.
Монумент полтавським галушкам знаходиться на мальовничому Соборному майдані, що на Івановій горі. Архітектурний об’єкт спочатку встановили поблизу Свято-Успенського кафедрального собору. Та близькість розташування пам’ятника до храму викликала невдоволення прихожан. Більше року члени релігійної громади та полтавська інтелігенція наполягали, що пам’ятник необхідно звідти перенести в інше місце. Влітку 2007 року так і зробили: його перемістили на двісті метрів на протилежний бік майдану і встановили поблизу сусіднього готелю-ресторану.
12 пишних бетонних “смаколиків”
Вигляд у пам’ятника нібито простий і втой же час доволі оригінальний. Це чималенький, десь півтораметровий, полумисок, а у ньому — 12 пишних бетонних “галушок”, а поруч полумиска — відповідних розмірів глибока ложка. І на посудині, й на ложці виконано “різьблення”. Усе це розміщено на постаменті, що нагадує дерев’яну стільницю, заслану традиційним вишитим рушником. На думку авторів, покликання пам’ятника, що таки став одним із символів міста, — популяризувати традиційну для регіону страву та символізувати добробут, достаток і щедрість полтавців.
Щоденна страва селян в давнину
Кажуть, саме слово “галушка” пов’язане зі словом “галка” (тобто “грудка”, “кулька”, зважаючи на форму виробу). Схожі до “галка” слова є в польській, чеській, словенській мовах і означають вони поняття круглої форми. Але наші науковці вважають, що це слово має питомо слов’янське походження і може походити від праслов’янського дієслова “galiti” (“кидати”).
Галушки — це страва з вареного тіста без начинки (на відміну від вареників). Вони можуть бути як окремою стравою так і інгредієнтом супу чи борщу. І хоч здається, що галушки то страва дуже проста, але вона досить поживна. Галушки раніше готували із гречаного, пшенично-житнього та житньо-пшеничного борошна. До нього додавали сіль і воду (іноді готували на основі кисляку чи молока, рідше в тісто додавали яйце і соду). Тісто замішували, розкачували та різали на смужки. Потім його відщипували чи відривали руками (то були “щипані” або “рвані” галушки), або відрізали ножем (“різані”). Класичні полтавські галушки готують на парі. Окрім звичайної води, це може бути пара від киплячого бульйону. Також їх, як варіант, варять безпосередньо у воді чи юшці. Приготовані галушки треба подавати в юшці чи без неї, або в підливі з підсмаженого борошна, бульйону і сметани (цей соус під назвою софорок нагадує французький бешамель).
Колись галушки, а ще їх різновиди (палюшки, затірка) селяни в Україні готували чи не щодня. Подавали страву зі шкварками та сметаною, а в дні посту — з підсмаженою цибулею. Сьогодні в рецептах по виготовленню галушок добряче додалося інгредієнтів. Чи не кожна господиня має свій найкращий варіант приготування страви.
Цікаво, що у травні 2008 року студент Полтавського університету споживчої кооперації Геннадій Чіпко встановив рекорд для книги Гіннеса зі швидкості поїдання галушок. Хлопець з’їв 12 галушок за 52,3 секунди. Та й хто б із вас не хотів добряче наїстися такої смакоти?
Пам’ятники на честь їжі в Україні
Загалом же в Україні не бракує пам’ятників їжі. Хоча, можливо, полтавський чи не єдиний, який присвячено національній страві. Так, у Житомирі встановлено пам’ятник морозиву (в місті працює найбільший виробник цього продукту в Україні). У місті Коростень, теж на Житомирщині, є пам’ятник деруну у вигляді горщика з цією стравою, популярною на території Полісся. Пам’ятник пиву у вигляді гранітного кухля є в Бердичеві (знов Житомирщина) на честь продукції місцевого пивзаводу. У Ніжині є пам’ятник огірку (тут використовують особливий рецепт соління цих овочів). Пам’ятник апельсину (на фото нижче) є в Одесі. Він символізує як у 1796 році імператор Павло І призупинив фінансування спорудження Одеського порту. Хитрі одесити врятували місто, відправивши до петербурга 3 тисячі апельсинів “хабаря”. Тому й апельсину — монументальна хвала!
На Херсонщині було встановлено два пам’ятники кавуну. Є ще пам’ятник помідору на Запоріжжі. Та багато інших. Але особливі переживання в українців викликає саме доля пам’ятників, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях…
Для полтавців же найрідніший монумент галушці. Хоч він швидко здобув славу одного із найвідвідуваніших місць обласного центру, із ним не завжди все йшло гладко. Крім любові жителів і гостей міста, пам’ятник нерідко отримував критичні зауваження на свою адресу. Адже вийшло, що візитівкою великого українського міста з солідною історією став… полумисок з їжею. Є й такі, хто вважає, як і краєзнавець Борис Тристанов, що популярність полтавських галушок зросла на тлі загального захоплення історією у 200-х роках, а цей інтерес до страви “підігріло” якраз зведення пам’ятника. Докторка історичних наук Олена Щербань висловлювала думки, що галушки — загальноукраїнська страва Наддніпрянської України, а їх широке розповсюдження на Лівобережжі — наслідок того, що українці тут активно займалися землеробством, насамперед вирощували хліб. Постійно зайнята господиня могла швидко зробити галушки, вони гарантували ситість і малу затратність на продукти. А ще популяризації полтавських галушок допомогли класики, окрім згаданого М.В.Гоголя, ще й І.П. Котляревський (до речі, у його “Енеїді” згадано 160 страв української кухні включно з галушками). Є згадки про полтавські галушки й в свідченнях про Полтавську битву.
Де галушки — там ситно й весело!
Пам’ятник галушкам часто стає центром фестивалів, ярмарків та інших цікавих заходів.З кінця 2000-х біля нього проходить традиційний фестиваль “Полтавська галушка”. Тут можна посмакувати галушками з найрізноманітнішими начинками. В рамках свята проходить конкурс на приготування найсмачнішої галушки, концерти, театралізоване дійство за мотивами творів земляків-класиків та інші заходи. Гості свята, які мають прізвище Галушко — особливі щасливчики, бо їх частують безкоштовно.
Пам’ятник полтавській галушці є обов’язковим місцем паломництва молодят і їх кортежів. З’явилася навіть цікава традиція: наречені позують перед камерами на фоні пам’ятного знака, один сідає в ложку, інший її тримає. Кажуть, хто перший схопиться за ложку — той буде головним у родині. У глибокій ложці доросла людина може запросто вміститися. Тому частенько в ній фотографуються й туристи…
