Полтава — одне з найдавніших українських міст зі старовинною та захопливою історію. Археологічні артефакти свідчить про те, що перші люди населяли цю територію ще 15 тис. років тому. Рештки доісторичних поселень, повідомляє сайт poltava-future, були знайдені в заповіднику Біла гора, неподалік міста.
Перші поселення на території міста
Близько 200 років тому під час розкопок на центральній площі Полтави були виявлені залишки жител, які належали племінним народам і культурні пам’ятки періоду Київської Русі. Дослідники зробили висновок, що Полтавську землю населяли люди з самого початку утворення давньоруської держави.
Перша назва міста «Лтава» записана у літописі 1174 року у розповіді про похід Сіверського князя Ігоря Святославича. В інших давніх джерелах Полтава носить назву «Олтава». Історики зробили висновок, що назва міста пішла від однойменної назви притоки Ворскли, річки на якій було розташоване місто.
В часи татарських навал місто, як і багато інших, було дуже зруйнована і занепадало. До першої половини XV століття згадок про нього немає, тільки в XV столітті воно з’являється в джерелах під нинішньою назвою — Полтава.
Полтава у часи князівських міжусобиць
У той час Полтави перебувала під протекторатом Литви. Литовський князь Вітовт передав управління містом Олександру Глинському у 1430-му році. Через 50 років татари на чолі з Менглі-Гіреєм спустошили та спалили значну частину Полтавщини. Багато поселень були зруйновані повністю. У свідченнях того часу про них писали не як про села і міста, а як про «пусті землі».
У XVI-XVII ст. Полтава переходила з рук в руки військових та панів. У Глинського її відібрав Сигізмунд І, тоді знову повернув собі Глинський. У 1537-у році володіння Глинського, у тому числі Полтава, були передані до його зятя Байбузи. Згодом вона перейшла до шляхтича Бартоломея Обалковського, за кілька років до Конєцпольського, в 1646 році опинилися в руках в магната Яреми Вишневецького. 1641 року про Полтаву вже пишуть як про місто, в передмістях якого живуть купці, шляхтичі та ремісники.
Міська промисловість та господарство XVII століття
Серед промисловості у XVII столітті основне місце займало вироблення селітри. У деяких архівних джерелах Полтаву називають «селітряною державою». Ремісники займалися гончарством, ковальством, чоботарством тощо, вони розселялися на одній вулиці, яку називали відповідно до спільної професії — Гончарна чи Ковальська. Розвивалися в регіоні скотарство і землеробство. Вже тоді значні площі землі оброблялися та були відведені під пасовище.
У тодішньому місті було дві основні соціальні верстви. Основна маса — торговці та ремісники. Друга – міська біднота, робочі люди, учні. Це була найбільш незахищена і водночас небезпечна частина населення. Міська знать становила найменший за кількістю осіб соціальний прошарок. Це були орендарі, власники тогочасних підприємств, великі купці. Фактично вони контролювали всі державні процеси в місті і жорстоко експлуатували люд.
Хоч в XVII столітті Полтава отримала Магдебурзьке право, жителі все одно підпорядковувалися польсько-литовським феодалам. Це призводило до постійних протестів, збройних виступів, де поряд з простим людом виступали ремісники, а вряди-годи і заможні верстви.
Полтава за часів козаччини
Місто було однією зі стратегічних баз війська Богдана Хмельницького. У 1648 році стало адміністративним центром Полтавського полку. Його очолював Мартин Пушкар, який активно підтримував приєднання до Росії та зробив великий внесок у проведення Переяславської ради.
На території Полтави цей період приходили повстання проти старшинської верхівки, яку очолював Іван Виговський. Мартин Пушкар об’єднавшись із простим людом відстоював ідею приєднання до Росії, а Виговський, заручившись підтримкою татар, наполягав на підданство Польській шляхті. У 1658 році війська Виговського зайняли Полтаву.
Козаки Полтавського полку відзначалися активною участю у боротьбі проти турецько-татарської агресії. Дзвін “Кизикермен”, який нині стоїть на території Успенського собору, свідчить про перемоги у азовсько-дніпровських походах.
Досі ще однією важливою перемогою вважалася Полтавська битва 1709 року.За п’ять кілометрів від Полтави російсько-українське військо розгромило наступ шведів. Після чого на місці був споруджений постамент “Слави” та пам’ятник Петру І, і відкрито музей битви у 1950 році.
Торговельний розвиток Полтави XVII-XVIII століттях
У кінці XVII та першій половині XVIII століття Полтаві зростає розвиток ремесла та торгівлі. У місті створений перший цех ткачів, згодом організований бондарський, кушнірський, кравецький та інші цехи. На меті вони мали об’єднати якомога більше ремісників. До того ж у місті розвивалися промисли: млинарство, селітроваріння, гутництво, гуральство тощо. Відкривалися місця загального користування: 38 шинкових дворів, серед яких солодовні, бражинці, горілчані та відеркові шинки та воскобойні. Вони належали не тільки місцевим заможниками, а й цехам чи церквам. Продавали свої вироби місцеві ремісники на ярмарках, всього в місті було чотири ярмарки.
Великим попитом користувалися чумакування. Торговельні зв’язки Полтави були прокладені з українськими містами і селами, а також товари привозилися з-за кордону. Полтава постачала поташ, скляні вироби, сільськогосподарські продукти та селітру, ввізними товарами для міста були залізні вироби, шерстяні, шовкові тканини, сіль та хутро. На північ Полтавські скотарі продавали худобу, овець, вовну, шкіри та інші продукти.
З розвитком міста формувалася все більша соціальна нерівність. Шляхта і козацька старшина фактично прибрали владу до рук, і дозволяли собі знущатися з простих робітників та селян. Щороку людей засилали на будівництво міст, каналів, де вони гинули від голоду і недуг. Крім того, представники магістрату користувалися дармовою силою селян. А всі отримані кошти від прилеглих сіл йшли на збагачення владної верхівки та розширення міських територій.
У 1767 році міські жителі, виснажені свавіллям влади, звернулися до Катерини ІІ задля повернення місту магдебурзького права. Полтава розвивала цехові ремісничі промисли. У XIX столітті тут було вже 10 цехів і майже півтисячі майстрів. З Німеччини переселилися 54 родини суконних фабрикантів. Більшість з них розорилися, бо були обкладені величезним податком.
Розвиток важкої промисловості та будівництва на Полтавських землях
У той же час був створений завод сільськогосподарських машин та невеликі підприємства з переробки продуктів сільськогосподарської промисловості. Також створювалися майстерні для обслуговування потреб містян. 1852 року сюди був переведений Іллінський ярмарок, який був одним із найбільших у Росії. Ярмарок відвідували майже вдвічі більше людей, ніж населяли все місто. Сюди приїжджали з Австрії, Прусії та інших країн для купівлі селянських товарів та вовни.
Почалося активне будівництво житлової інфраструктури, було споруджено майже дві сотні нових будинків. З’являються перші кам’яні споруди — крамниці, церкви, будинки поміщиків та купців. Дані перепису кінця XVIII століття свідчать про 51 вулицю міста.
Коли у 1802 році Полтава стала губернським центром, тут почався новий етап будівництва. Архітектор Амвросимов розробив новий проєкт міста, згідно з яким воно мало бути розчленоване на квартали з новими прямолінійними вулицями. Тоді ж було утворено і головну вулицю, яка з’єднувала старий центр з новим — круглою площею, з якої розходяться 8 вулиць, кожна з яких закінчувалася пам’ятниками, урядовими будинками або церквами.
Цими будівлями стали, збудовані за проєктами зодчого Захарова, 7 великих адміністративних будинків в стилі класицизму, а в центрі круглої площі до 100-річного ювілею Полтавської битви встановлений монумент «Слави». Згодом біля цього монументу почали з’являтися зелені насадження, які утворили сучасний Корпусний сад.
Поступово місто зазнало і комунальних нововведень, так вулиці міста вистелили бруківкою, забудовували бульвари, облаштували колодязі із навісами, побудували ринок.На початку XIX століття в місті налічувалося близько 8 тисяч людей: поміщицькі селяни, ремісники, козаки та середній клас — міщани і дворяни.
Політичне та культурне життя: видатні діячі
У культурному та політичному житті яскраве місце займали декабристи. Тут жив та проводив з’їзди М. Муравйов, який був членом таємної спілки «Союз благоденства». У Полтаві навіть була заснована масонська ложа М. Новиковим, членом «Союзу порятунку». У своєму помісті він збирав найбільш революційно налаштованих дворян і розробляв план революційної діяльності. Є свідчення, що членом цієї ложі був І. Котляревський.
Полтавська інтелігенція співпрацювала з київським Кирило-Мефодіївським товариством. Туди входили полтавці: В. Білозерський, Г. Андрузький, Д. Пильчиков. Загалом метою їхньої роботи була ліквідація кріпацтва і створення федеративної слов’янської республіки. За освіту та літературу у місті боролася самостворена спілка «Громада». Туди входила педагогічна інтелігенція, чиновники з проукраїнськими поглядами та освічені міщани. Вони організовували недільні школи, народні читання, пропагували атеїстичні погляди. Майже усіх членів було заарештовано і відправлено на заслання.
Освітня галузь: навчальні заклади
В освітній галузі відбувалися зрушення: відкривалися професійні навчальні заклади. Так було створено повітове училище, гімназію, у 1818-му році — інститут шляхетних дівчат та духовну семінарію, через 2 роки — інститут садівництва. Кадетський корпус відкрили у 1840 році. Програми та дисципліни цих навчальних закладів були далеко не передовими, однак зі стін полтавських навчальних закладів вийшло чимало видатних українських діячів. Тут навчався великий математик В. Остроградський, талановитий байкар Л. Глібов, театральний діяч М. Старицький, громадський діяч та історик М. Драгоманов. Студентом повітового училища у 1818 – 1819 роках був всесвітньо відомий письменник М. Гоголь. У 1844 році на запрошення учителя гімназії Полтаву відвідав Т. Шевченко. Тут він написав картини «Будинок Котляревського» та «Полтавський монастир».
З 2 квітня 1838 року в місті почала видаватися щотижнева газета «Полтавские губернские ведомости». Її редактор П. Бородянський вмістив там статті з географії, історії та етнографії Полтавщини. Окремо видав книги “Достопримечательности Полтавы» і «Памятную книжку полтавской губернии за 1865 год», де зібрано статистичний матеріал про Полтаву та Полтавську губернію.
Попри те що 1870 році у Полтаві з’явилася залізниця з депо і майстернями, а згодом і чавуноливарний завод, наприкінці ХІХ століття місто так і не стало індустріальним. На початку ХХ століття місто налічувало вже 60 тисяч населення, але в ньому переважали невеликі підприємства.
Полтава на початку ХХ століття
У 1904 році в Полтаві утворилася єврейська соціал-демократична партія на чолі з Бороховим. Адже Полтава була територією осілості євреїв, де вони сформували свою общину. На початку ХХ століття в 11 містах 20 селах були відкриті бібліотеки, утворилось музично-хорове товариство «Боян» і видавниче товариство «Боян». У 1906 році в Полтаві почала виходити газета «Рідний край».
З початком Першої світової війни більша частина підприємств губернії скоротила виробництво майже вполовину. Після революційних подій 1917-1920 років у Полтаві працювала 224 дрібних підприємства. Працювала лісопильня, типографія, кондитерський завод. Навчання для дітей відбувалася у 23 школах. У 1929 році відкривається м’ясокомбінат.
Післявоєнні наслідки та відновлення міста
З 18 вересня 1941 року до 23 вересня 1943 місто було окупована фашистами. Руйнувань зазнали та повністю були знищені 83 підприємства, електростанція, водогін, каналізація, більша частина житлового пункту, навчальні медичні заклади, театри, бібліотеки. Розстріляно і закатовано близько 20 тисяч полтавців тому числі 5 тисяч дітей.
Після війни почалося відновлення і індустріалізація міста, був проведений газ, з’явилися телебачення. З 1962 року вулицями закурсували перші тролейбуси. Одним з головних символів відродження культури полтавців стало нове приміщення театру імені М. Гоголя, відкрите у 1958 році. У 1964 відбудований унікальний краєзнавчий музей, який містить згадки про буремні роки та увесь історичний розвиток Полтави.
