2002 року на Решетилівщині почалася ера впровадження Інтернету. На той час у Полтавській області такою розкішшю як Інтернет могли похвалитися лише найбільші міста — Полтава, Лубни та Кременчук, які теж на ту пору не так давно ним обзавелися. Далі на poltava-future.
“Це було неймовірне бажання отримати те, чого ми зроду не бачили…”
Так 2002-го колектив Решетилівського центру електрозв’язку №7 Полтавської дирекції ВАТ “Укртелеком” на чолі з начальником Олександром Володимировичем Біленьким і собі загорівся величезним бажанням, щоб Решетилівка (яка тоді була ще селищем, а не як нині є містом) отримала можливість користуватися новітнім прогресивним благом цивілізації.
“Це було неймовірне бажання отримати те, чого ми зроду не бачили і те, про що так гарно розповідали усі, хто тим Інтернетом користувався”, — згадує Олександр Володимирович Біленький.
Та щоб запровадити новацію, необхідно було насамперед обладнання, яке б постачало Інтернет людям. Тому й направили решетилівські зв’язківці “чоломбитну” обласному керівництву із відповідним проханням. Та от й комп’ютерів на всю Решетилівку на той час налічувалося… одиниці: трохи по організаціях, наприклад, у відділеннях “Ощадбанку” та банку “Україна”, та де в кого з людей удома. Адже комп’ютери тоді були свого роду розкішшю. А ще чимало людей просто не вважали за необхідне мати їх в оселі. На цьому й наголосило у відповідь обласне керівництво. Мовляв, як знайдете хоч тридцять абонентів, кому той Інтернет буде потрібен, тоді й обладнання отримаєте!
Вміли працювати на величезному ентузіазмі
І де б там не знайти? Знайшли! Більшість майбутніх користувачів зв’язківці зацікавили і взяли “на олівець”. А ще трохи, ніде гріха таїти, “липових” дописали, аж так хотілося у район інтернетного блага. Один з перших комп’ютерів мали й у власній бухгалтерії Решетилівського центру електрозв’язку №7. Його встановили ще в кінці 90-х і на ньому бухгалтер Марина Миколаївна Долга вчилася по-новому нараховувати заробітну плату. І сам начальник О.В.Біленький придбав собі в господарство першого старенького комп’ютера. Зацікавилася комп’ютерною сферою й прогресивна решетилівська молодь та інші… Справа зрушила з місця.
Таким чином цілеспрямована команда решетилівських зв’язківців зробила перші кроки про впровадженню Інтернету у Решетилівці із застосуванням оптичних магістралей зв’язку. На той час колектив ЦЕЗ №7 налічував більше ста осіб. Він відзначався високою професійністю, організованістю і, як тепер кажуть, непублічністю, а ще вмінням працювати на величезному ентузіазмі.
За словами Вячеслава Юрійовича Назаренка, який свого часу працював у ЦЕЗ №7 інженером-зв’язківцем, Решетилівщина тоді стала одним з перших районів на Полтавщині, куди дістався Інтернет. Що викликало величезне здивування навіть у великих містах. Та й взагалі за керівництва Олександра Володимировича Біленького і його попередника Володимира Йосиповича Бута це був один з найпросунутіших районів щодо здобутків у сфері зв’язку, зокрема в плані забезпечення новітньою технікою і щодо напрацювання виробничих досягнень. Як зазначає, до прикладу, Вячеслав Юрійович, обладнання, яке давало змогу телефонним апаратам визначати номер абонента, коли він комусь телефонує, у Решетилівці з’явилося перш ніж у Лубнах. Але ж Решетилівка була тоді ще селищем, а Лубни містом зі стотисячним населенням!
32 щасливчики
Решетилівські зв’язківці на перших порах застосовували технологію “Dial-up”, яка забезпечувала максимальну швидкість Інтернету — 56 кілобіт на секунду. Абонент для підключення мав додзвонитися на спеціальний номер і в автоматичному режимі під’єднатися до станційного сервера. І якщо зразу Інтернет був дивиною, то за кілька днів, його “розпробувавши”, абоненти дзвонили на спецномер для підключення і вдень, і вночі! До слова, сторінка на екрані комп’ютера користувача дуже повільно розгорталася. Протягом ночі, якщо пощастить і з’єднання не розірветься, можна було скачати, приміром, аж цілий фільм, що для сьогоднішніх користувачів звучить неймовірно і навіть смішно.
На першому етапі доступ до Інтернету в Решетилівці одночасно могли мати лише 32 користувачі. Цікаво, що це не були щодня одні й ті ж абоненти. По суті абонентів було значно більше. Але мережа щоразу впускала лише перших 32 щасливчики. А всі інші отримували у відповідь — “зайнято”. І як би кому з них не “пекло” зайти в Інтернет — зась, доки хтось один не вимкнеться і не звільнить місце.
Люди один за одним розуміли, що Інтернет — це дуже цікава і корисна штука! І коли “першопрохідці” цим хвалилися при першій нагоді, в інших виникав інтерес і зрозуміле бажання теж отримати той незнайомий завидний Інтернет! “Сарафанне” радіо забезпечило новітній послузі найкращу рекламу і протягом першого року абонентів добряче додалося. Не менше 50 жителів Решетилівки придбали комп’ютери і дуже хотіли стати інтернет-користувачами. Але ж доступ і досі залишався у вигляді “рулетки” під назвою “32 абоненти одночасно і жодного більше”…
Настав період швидкісного Інтернету!
Маючи за плечима вже одну вдалу “чоломбитну”, решетилівські зв’язківці цього разу діяли ще сміливіше. Давай просити в області нові потужності, щоб обслуговувати аж 64 абоненти (на сьогодні з цієї цифри хтось насмілиться глузувати, але 2002-го для містечка, де мешкало близько 10 тисяч людей, показник був дуже крутий).
Люди зрозуміли, що Інтернет — надпотужне джерело отримання інформації, зокрема для навчання, роботи, самоосвіти і тому подібне. Решетилівці дивилися в мережі новини, кінофільми, місцеві студенти вчилися списувати перші курсові… Це знову про щасливчиків… А багато інших вперто писали на зв’язківців численні скарги і собі наполегливо вимагали не просто підключення, а й постійного доступу до Інтернету. Бували випадки, коли фахівці виїжджали на місце для підключення чергового абонента, заходили в оселю, просили показати, де саме стоїть комп’ютер, а господар дивувався: “А що, щоб Інтернет використовувати, ще й комп’ютер треба?”.
І от настав період, коли швидкість Інтернету, який надавали решетилівські зв’язківці, сягнула 10 мегабіт на секунду. Це був уже швидкісний Інтернет! Чималу лепту у його запровадження вніс інженер електрозв’язку Олександр Вікторович Ткаченко. Це був черговий потужний прорив новітніх технологій! Відтоді обмежень у кількості абонентів вже не існувало.
Інтернет — звична буденність решетилівців
Рік за роком можливості Інтернету на теренах Решетилівки розширювалися. Неймовірно, у порівнянні з першими показниками, зросла його швидкість. Послугою користуються вже тисячі абонентів та й осучаснився перелік їхніх запитів. “Укртелеком” став уже не державним, а приватним підприємством. А Інтернет — звичною буденністю чи не кожного жителя Решетилівської міської територіальної громади. І без нього вже не уявляє себе ні старий, ні малий. Інтернет дістався і до сільської місцевості услід за Решетилівкою і нині там використовується на повну. Послуги Інтернету на Решетилівщині надають кілька компаній.
Місцеве відділення “Укртелекому” з 2015 по 2020 рік очолював Олег Федоров. За його ініціативи вдалося підключити високошвидкісний інтернет за технологією FTTB у багатоквартирних будинках Решетилівки, а ще Інтернет за технологією GPON у селищі Покровське, селах Кукобівка, Лютівка, Долина, Шевченкове, Дружба. Натепер Решетилівська дільниця мережі доступу входить у склад Дільниці мережі доступу м. Кобеляки.
І хоча стаття про історію Інтернету прогнозовано завершується, прогнозувати розвиток цього блага цивілізації просто неможливо, бо це відбувається просто надзвичайними темпами. Та одне точно відомо — далі обов’язково буде!
