1786 року імператриця Катерина ІІ пожалувала у Решетилівці великий маєток та, за різними даними, 1800 або дещо більше як 800 кріпаків військовому і державному діячеві Василю Степановичу Попову. Він був дійсним таємним радником, довіреною особою і улюбленцем князя, російського державного та військового діяча Г.О.Потьомкіна. Маєток простилався на площі 9 тисяч десятин землі. І Попов, за звичною йому традицією, у Решетилівці ні в чому собі не відмовляв. Далі на poltava-future.
У ритмі розкішного життя
Господар збудував тут дім, велів розбити величезний парк і наповнив їх казковою розкішшю. В.С.Попов влаштовував на території маєтку розкішні гуляння з музикою, які тривали по кілька днів. Нерідко на торжества до Решетилівки приїздили “покочувати” десятки поміщиків з дітьми й іншими домочадцями. Гості гуляли парками й полями. Серед розваг були й танці, ігри в карти, ілюмінація та феєрверки, сміхотворні витівки, театральні і балетні виступи. У графа була “музична капелія”, славна на всю околицю. Кажуть, 1787-го бувала тут і Катерина ІІ зі свитою у 800 осіб. А 1817-го чаював імператор Олександр І.
Як писало видання “Киевлянин” 1901 р., це був час, коли в Малоросії минула багатовікова анархія. Решетилівка опинилася у вузлі двох трактів величезної державної важливості. І це сприяло її сильному розвитку. Тисячі подорожніх, відвідуючи постоялі двори, ярмарки, лишали в Решетилівці чимало грошей. Та пізніше розвиток залізниці наніс “тяжкий удар містечку”…
Неподалік маєтностей Попова розкинулися хутори. Виникнення назв двох хуторів — Танцюри і Тупкали на Балях — пояснює легенда. Бали були одним з найулюбленіших видів часопроведення заможного панства. Чоловіки грали в настільні ігри, жінки затято пліткували. Гості смачно пригощалися. А щоб жінки не нудьгували, господар придумав і для них розвагу. Серед кріпаків він обирав найгарніших парубків. Їх навчали танцювати. І молоді красені таким чином розважали заможних пань. Тому цих парубків і прозвали“тупкали на балях”, а хлопців, які танцювали у театральних виставах, нарекли “танцюрами”. Звідти й назви хуторів. До слова, у маєтку Попова діяв ще й кріпацький оркестр та було 20 тисяч одиниць бібліотечного і архівного фондів.
Василь Попов на старті кар’єри був канцеляристом військового відомства. Він швидко підіймався карєрними сходами. 15 літ служив у командуючого ІІ російською армією князя В.М.Долгорукого-Кримського. По його смерті Попов став підлеглим вже князя Г.О.Потьомкіна. У нього він теж очолив канцелярію, а ще став найближчою довіреною особою. Згаданого на початку цієї статті 1786 року Попов став секретарем у канцелярії імператриці Катерини ІІ. Менше ніж за 10 років вона доручила йому завідувати двома її гірничими заводами, двома фабриками та алмазними майстернями.
У “Руському біографічному словнику” ідеться, що В.С.Попов був управляючим конторою по будівництву царських домів і садів. У певний період, у вирі карєрних злетів і падінь, граф залишив службу через проблеми зі здоров’ям, і взявся за облаштування своїх маєтків. А їх у Попова не бракувало: у Катеринославській, Херсонській, Таврійській, Мінській губерніях і на Уралі.
Фото: садиба графа В.С.Попова у Василівці до вторгнення російських окупантів.
Маєток Василівка зберігся у місті Василівка на Запоріжжі. Надзвичайно прикро, але в березні цього року ворожі російські війська обстріляли цю садибу. Варвари пограбували музей, пошкодили приміщення, винесли все, що можна було взяти в руки й у сумки. Навіть мармуровий унітаз часів Попових…
Решетилівка у листах графа
Науковці А.Шаповалова та В.Стойчев дослідили приватну переписку графа В.С.Попова, як джерело історії його решетилівського маєтку. І вона дає підґрунтя для вивчення розвитку історії Решетилівки. Науковці скористалися матеріалами фонду Державного архіву Автономної республіки Крим, куди входив найбільший перелік документів щодо родини Попових.
Містечко Решетилівка в Полтавській губернії В.С.Попову було жалуване саме 11 квітня 1786 р. (кажуть “Очерки історії Північної Таврії”). Решетилівський маєток був центральним з усіх його володінь. Науковці, які дослідили до 400 листів графа, зауважують, що основною їх тематикою було утримання маєтків, ведення господарства, торгівля, переселення селян з Решетилівського маєтку до південних губерній України, культурне та повсякденне життя Решетилівки. З листування можна робити висновки про суспільно-політичного життя періоду поч. ХІХ століття. Там — особисті враження, світобачення і характер дворянина Попова, що впливало на ведення господарської діяльності. У листуванні є дані про продукцію, яку виготовляли в маєтностях графа, доходи, його вимоги-плани на майбутнє. Підлеглим граф наголошував на цінах за реалізацію збіжжя, лісу, вина і наводив рекомендації, як найвигідніше товар збути. Попов акцентував підлеглих на похибках ведення економічної діяльності і радив як виходити з ситуації.
У листах Попова йшлося й про переселення селян з решетилівської економії до маєтків Таврійської губернії. Раз він пише, що з Решетилівки відправлені в “Тарханской путь” 14 родин. Такі листи ілюструють ставлення поміщика до селян: ”Я боюсь, чтоб сии люди не были в дороге подвержены нужде и изнурению» або «Разводятся ли хазяйством переведенцы Решетиловские?». Поміщик міг видати селянину вольную. Наприклад, її отримав кріпак Микола Обревков з Решетилівки.
Граф для вирішення питань користувався своїм авторитетом, а ще був працелюбом, вимогливим до ведення справ. Підлеглих службовців Попов закликав працювати віддано і наполегливо, відстежувати порядок у маєтностях і турбуватися про селян, щоб вони не тікали, а розвивали своє господарство.
У листах графа є дані й про захворювання очей, похилий вік і погане самопочуття. У цей період стає помітною і проблема нестачі коштів. Коли В.С.Попов проживав у Петербурзі, він наполягав наглядачам економій, щоб доладньо вели справи і надсилали йому зароблене.
Заможна ідилія канула в лету
Граф В.С.Попов помер холостяком на 65 році життя. Останні літа доживаючи насамперед в Решетилівці, він славився гостинністю. Вона стосувалася не лише знаті, а й селян з тутешніх і сусідніх помість. Щонеділі селяни вбиралися святково і йшли в сад до Василя Степановича “празникувати”. У розпорядженні молоді були каруселі, а на водяних каналах, що перетинали сад, стояли пофарбовані човни для катання. На головному каналі височіла скляна буда, де грав хор рогової музики із 40 осіб. Це справляло неймовірне враження! Молодь після гулянь йшла дякувати господарю. Той наказував лакеям частувати гостей смаколиками. Усе супроводжувалося взаємними жартами і запрошенням на наступне свято…
Кажуть, Попов мав дількох нащадків від актриси на ім’я Кароліна. Але всиновив лише двох. За іншою версією, якої дотримуються решетилівські краєзнавці у книзі “Решетилівщина — мій рідний край”, Попов мав сина від російської поміщиці Єлизавети Барноволкової. Маєток у Решетилівці отримав син Олександр. Нащадки графа В.С.Попова відрізнялися “широкими натурами”. При них гармонія праці і відпочинку занепала. Про це зокрема йдеться у “Трудах Полтавской Ученой Архивной Комиссии” (В. 15. 1917 р.). Настали безтурботні веселощі, жорстокість і систематичне знущання із сотень кріпаків. Але знищення у 1861 р. кріпосного права припинило цей жах. А панська розкіш розтанула: наступники Попова розорилися. Маєток почали продавати частинами різним особам.
1905 р. власниця Ольга Хрипунова продала маєтності, які певний час більш-менш зберігала, Полтавському губернському земству. Парк на той час був дуже запущеним. Чимало дерев зрубані, алеї зруйновані, практично знищені виноградники, порожні п’єдестали від статуй, місця для бесідок та оркестру. Про лебедів тільки спомини. Руйнувалися ставки й канали, зникли красиві мости через Говтву. Зникла башта, з якої господар в підзорну трубу наглядав за підлеглими. Занепав і двоповерховий дім, флігель, погреби, конюшні, сараї, не стало бані. Старий дім губернське земство запропонувало розібрати, а дім для гостей перетворили на рукодільний, ткацький пункт і майстерню.
Поблизу маєтку була відбудована Успенська церква. На одній зі зовнішніх сторін знаходилася ніша, а в ній за склом — маленький мармуровий бюст із написом: “Отцу благодетелю” та мармурова гробничка, де написано: “Действительному тайному советнику Василию Степановича Попову Александр и Павел Поповы”. Над нішею було вбудовано портрет катерининського вельможі. Поряд — рідкісне зображення Матері Божої. А біля храму три надгробки іншим Поповим. Нині на місці маєтку В.С.Попова розташовуються стадіон, автостанція та маслозавод…
