Субота, 9 Грудня, 2023

Козельщинська ікона Божої Матері: історія поневірянь чудотворного образу і його обителі

Кажуть, Козельщина, яка розташована за майже 80 кілометрів від Полтави,  як поселення була заснована  на початку  18 століття П.С.Козельським — наказним сотником Кобеляцької сотні. Нескладно здогадатися, повідомляє poltava-future, що з його прізвищем власне і пов’язана назва населеного пункту, де тепер мешкають кілька тисяч жителів.

За переказами, вже у другій чверті 19 століття нащадок П.С.Козельського — підполковник на ім’я П.І.Козельський, який був предводителем кобеляцького повітового дворянства, не мав власних дітей і став фактично останнім представником свого роду — подарував (за іншими даними віддав за борги) свій маєток у селі Козельщина Кобеляцького повіту графині Софії Михайлівні Капніст. Вона ж — донька знаменитого ученого-математика, механіка і фізика М.В.Остроградського. До слова про родинні зв’язки, чоловік Софії Капніст — Володимир Іванович Капніст був онуком відомого поета і громадського діяча В.В.Капніста. І ще. Отримувачі спадку Капністи належали до відомого греко-італійського роду і водночас їх причисляли до знаменитих козацько-старшинських українських родів, які згодом ще й отримали російське дворянство… 

Разом із маєтком, майном і фактично всіма землями довкола Козельщини, задоволені Капністи одержали ще один неймовірно цінний подарунок, який вплинув на їхню долю і на багато доль людських. Це була родова ікона династії Козельських “Божа Матір” (її ще називають чудотворною Козельщинською іконою Божої Матері чи Богородицею Козельщинською).

І звідки ж те диво?

Історики кажуть, що у козацький рід Козельських згадана ікона потрапила у середині 18 століття. Мовляв, дід підполковника Павла Козельського Сіромаха був запорозьким писарем. Після зруйнування Запорізької Січі за перехід на службу російському війську йому перепав чималий шмат землі на Правобережжі, а ще — нагода бути вінчаним у Петербурзі з фрейліною самої імператриці. Наречена мала італійське походження, а в її приданому й була згадана ікона. І цьому підтвердженням те, що на думку фахівців, зображення Матері Божої з Ісусом на руках на образі досить уміло виконав якийсь італійський майстер саме періоду 18 століття. 

Існувала і ще одна версія, звідки взялася така оригінальна й цінна річ у Козельських. Згідно з нею запорожець Сіромаха отримав ікону в якості трофею під час чергового походу на столицю Османської імперії і свого часу стольний град православної Візантії.  Турки у Стамбулі молилися в час рамазану, а тим часом козаки підпалили місто з усіх боків, і давай визволяти невільників-християн та брати здобич. У колишньому візантійському храмі святої Софії (а на той момент мечеті) один козак під час бою шаблею тесонув стіну, а звідти засяяв образ Матері Божої, у всіяній зорями одежі з Ісусом на руках.  Образ був прихований  у час, коли столиця Візантії  пала під навалою мусульман. Опісля справ ратних писар Сіромаха обрав собі цю ікону, відмовившись від пропонованого парчевого килима натомість…

Подальша історія ікони і людей, пов’язаних із нею, склалася дуже непросто… Подружжя графів Капністів мало п’ятеро дітей. Дві старші дочки вчилися у Полтавському інституті шляхетних панянок. На початку 1880 року одна з них на ім’я Марія занедужала. Юна дівчина спершу вивихнула ногу. Лікарі наполягали, що тут немає нічого страшного. Але попри дотримання їхніх настанов, згодом у дівчини викривилася інша нога, з’явилися вивихи у кількох суглобах, а незабаром вона перестала відчувати і руки. Натомість Марія відчувала невимовний біль від звичайних дотиків і навіть гучних розмов. Родина шукала здібних лікарів у Полтаві та Харкові, на Кавказі, у москві. Але ніхто з ескулапів не міг зарадити діагнозу, де йшлося про параліч спинного мозку, природні вивихи кісток, істерію. 

Не рятували і лікарі німецькі, французькі. Останні сподівання на порятунок доньки Капністи покладали на зустріч із відомим лікарем-французом Шарко. Юна Марія захворіла у січні, а в лютому мала відбутися поїздка із Козельщини до москви для консультації з Шарко. 

Перед дорогою хвора дослухалася материнської поради і вирішила помолитися родовій іконі. Кажуть, за сльозами світу не бачила, просячи святу її зцілити чи забрати від мук на той світ. А після щирих молитов сталося  неймовірне. Хребет дівчини ніби розправило і, скрикнувши, Марія втратила свідомість. А коли отямилася, відчула власні руки, а згодом і ноги. Родина Марії подумала, що вона збожеволіла, почувши її крики про зцілення. Але коли та стала на ноги і ледь пройшлася по кімнаті, всі зрозуміли, що її одужання — диво. 

І понесли вони те чудо між люди

Але Капністи від поїздки до москви не відмовилися. Хоч повезли туди фактично здорову доньку і навіть взяли в дорогу чудодійну ікону. Як вони самі, приголомшені одужанням дівчини були кращі  тогочасні лікарі. Серед них і згаданий професор-хірург Шарко і професор М.Скліфосовський. Пояснень тому, що відбулося, “акули” медицини не мали…

Граф В.І.Капніст.

Звістки про неймовірне зцілення рознеслися москвою. Місцевий люд масово пішов на квартиру, де оселилися Капністи, щоб вклонитися чудодійній іконі. І згодом почали з’являтися розмови про чергові зцілення.

 Родина Капністів із цінною іконою повернулася додому через півмісяця. Розмови про властивості образу не стихали і на рідній землі, їх підхопила і ще більше розповсюдила преса. Тисячні натовпи вірян, паломників їхали до Козельщини, щоб доторкнутися дива, звернутися з молитвами до ікони, яка з кожним днем набувала все більшої слави, і врешті позбутися своїх недугів.

1881 року з дозволу архієпископа Полтавського і Переяславського Іоанна (Петіна) славну ікону Козельщанської Божої Матері встановили у невеликій каплиці, збудований за велінням батька Марії  Володимира Капніста. Але ощасливлений одужанням доньки граф обіцяв звести для ікони-рятівниці чималий храм і обіцяного таки дотримався. Поруч каплиці на пожертвувані кошти вірян  і з безпосередньою участю В.І.Капніста  збудували храм Різдва Пресвятої Богородиці (протягом 1881-1883 років), куди й перенесли чудотворну ікону. А неподалік відкрили будинок для богомольців, лікарню та аптеку.

1885 року, згідно дозволу Святого Синоду, при церкві заснували однойменну жіночу релігійну православну громаду. Незабаром її очолила монахиня Олімпіада І (О.А.Дмитрієва), котра прибула у Козельщину із двадцятьма черницями Золотоніського Красногірського Іоанно Богословського жіночого монастиря.  Наступного року відбулося урочисте перенесення ікони з каплички до церкви. Чудотворний образ несла зцілена Марія Капніст. А наступного дня урочисто відкрили Козельщинську Різдвяно Богородицьку громаду. 

Протягом 1886-1890 рр. на пожертвуваних графом Капністом землях були збудовані будинок для прочан, дім причту, дві церковно-парафіяльні школи для дівчат і хлопців, організована живописна майстерня (школа іконопису), яку очолив Г.М.Глущенко. 1887 р. було освячено місце і закладено камінь для церкви Преображення Господнього з приділом св. Миколая, а при ній – корпусу для гуртожитку сестер. 

На монастирській горі звели величний собор Різдва Богородиці

1891 року жіночу громаду при церкві Різдва Богородиці було перетворено в жіночий монастир з цією ж назвою.  У період з 1900 по 1906 рік на монастирській горі тривало будівництво кам’яного собору Різдва Богородиці за проектом архітектора С.Носова та було побудовано ряд господарчих приміщень. А однойменну церкву, яка вже перестала вміщати парафіян та паломників, розібрали. 1906 року нову величну споруду освятили. 

Різдвяно Богородицький храм був визнаний одним із кращих на ті часи в Україні та й чи не в усій російській імперії. Він був збудований у суворому візантійському стилі. Відстань до найвищої точки христа на центральному куполі становила майже 40 метрів. Гордістю й окрасою собору був іконостас із білого мармуру, що складався з п’яти частин. У лівій знаходилася чудотворна ікона Козельщинської Богоматері.

За даним істориків, 1904 року храм відвідав російський імператор Микола ІІ та його син Олексій. 5 (18) травня  імператор зі спадкоємцем та свитою прибув у Козельщинську обитель на шляху до Кременчука (їдучи в розташування військ, які відправлялися на російсько-японську війну. До слова, у роки цієї війни при монастирі діяв лазарет на 40 ліжок для поранених і хворих воїнів). Царственні богомольці пожертвували для Різдвяно Богородицького храму 1500 руб. Кажуть, Микола ІІ зокрема просив у ікони здоров’я для спадкоємця.

Лише протягом 1881-1888 було описано майже  50 випадків зцілень завдяки іконі. І хто тоді відав, що святому образу незабаром доведеться пройти поневіряння довжиною з півстоліття? Але це буде згодом…

Літописці зазначають, що майже за десятиліття на території монастиря було проведено водогін, побудовано власний цегельний завод (виготовляв 250-300 тисяч цеглин у рік). А ще приміщення для млина і локомобіля, млин-­вітряк, столярну майстерню, будинки для воротарок і монахинь, які працювали на тваринницькому дворі, клуню, велику двоповерхову келію для сестер, іконну та проскурна крамниці, дерев’яне приміщення лікарні, двоповерхове кам’яне для чоловічої школи і аптеки, велику пральню та інше. 

 1915 року після раптової смерті попередниці монахині Агнії (О.М.Щербачової) настоятелькою храму стала монахиня (згодом ігуменя) Олімпіада ІІ (О.К.Вербецька). 

Більшовицька навала

У 1920-х роках життя храму стало болісно змінюватися. Більшу частину монастирських земель націоналізували, школи реорганізували. А 1929 за наказом більшовиків обитель закрили. Як не страшно про це говорити, але у соборі влаштували… театр, у будівлях монастиря — лікарню та інші установи. На щастя, чудотворну ікону Божої Матері вдалося таємно винести з монастиря і сховати, завдяки небайдужим і відчайдушним людям. 

Ігуменя була змушена переховуватись. Але Олімпіаду ІІ заарештували, жорстоко катували і врешті розстріляли… (Вже у далекому 2008 р. Синод УПЦ МП визнав її преподобномученицею. Ігуменю причислено до лику місцевошанованих святих). 

В соборі ж більшовики облаштували… районний клуб. А спершу обдерли усе начиння і розтрощили біломармуровий іконостас, познущалися і над вставками із дорогоцінного бразильського оніксу, над позолоченою карбівкою, царськими воротами  із венеціанською мозаїкою, над розписами відомого художника М.Мурашка та майже дев’ятьма десятками ікон, авторства одного з найславетніших тогочасних іконописців В.Гур’янова. А ще ж у Преображенській церкві організували… піонерський клуб, у келіях, шкільних приміщеннях і майстернях – зоотехнічну та семирічну школи, амбулаторію, споживче товариство, гуртожиток, електростанцію тощо. З 1934 в одному з монастирських приміщень знаходилася Козельщинська середня школа. Кажуть, перед закриттям монастиря копія чудотворного образу на центральному вході обителі заплакала кровавими слізьми… 

У 1930-х рр. у бувшій свічкарні запрацювала редакція районної газети «Розгорнутим фронтом».

У згаданій районці працювали письменники О.Т.Гончар та О.С.Юренко. Зрозуміло, що Олесь Гончар, як творча і чутлива особистість, не міг не захоплюватися величчю прекрасного храму і його драматичною долею. Серед ряду інших, є припущення, що вже згодом Козельщинський храм віддзеркалений у головному образі одного з найвідоміших творів письменника в романі-застереженні “Собор”. Собор у творі є  центральним образом, що уособлює духовну красу та чистоту українського народу, стан духовності самої України. Він став і свідком історичних подій, і показником наскільки люди ще зберігали в собі багатство духовне.

До слова, собор у творі був і місцем для зберігання зброї, складом для комбікорму… І настає час, коли він, занедбаний, відчув, що горе-керівники хочуть його зовсім знести… Тому  читачі у “Соборі” справді впізнають долю Козельщинського монастиря. А ще літературознавці зазначають, що образ Козельщинського храму Гончар використав у романі “Твоя зоря”. Тих, хто на свої очі бачив чудотворну ікону, вона вражала вродливими ликами Матері Божої та Ісуса. І Гончар у «Твоїй зорі» згадає про зображену на іконі: «…таку гарну Богоматір, молоду, сумовиту і по-степовому смагляву, схожу чимось на наших молодих матерів»… 

Святиня повернулася в обитель

З початком Другої світової війни Різдвяно Богородицький монастир перетворили на тимчасову в’язницю для «ворогів народу». Деякий час там перебували полонені офіцери. 

У 1942 (в період німецької окупації) монастир відновив діяльність, було поновлено богослужіння у колишній Преображенській теплій церкві під керівництвом ігумені Феофанії (Зонової, Є. В.Зон). Кажуть, у відродженому монастирі чимало дівчат врятувалися від відправки на роботи в Німеччину. Але 1949 радянська влада знову закрила монастир. Більше сотні послушниць перевели до інших храмів…

1987 року почалися роботи з відновлення Різдвяно Богородицького собору. 1990 року його освячено і повернуто православній громаді та відбулося перше богослужіння у нововідкритій церкві на честь чудотворної Козельщинської ікони Божої Матері. 1992-го громаді повернуто статус монастиря. А 24 лютого 1993 до монастиря врешті повернулася сама чудотворна ікона, яка зберігалася у приватній квартирі у Києві. Наступними настоятельками монастиря (ігуменями), крім вищезгаданих були: Іраїда (І.С.Кравцова, 1992), Серафима (Н.І.Новомодня, 1996), Варсонофія (В.П.Семенюк, з 2005).

Козельщинський монастир вистояв, вижив, і повернув головну свою святиню. Він продовжує жити і творити чудеса Господні під опікою чудодійної ікони і самої Божої Матері. Віруючі, як і в роки Капністів, линуть до образу. До особливої реліквії люди, звичайно, ставляться по-різному, не бракує скептиків. Але навіть їм непросто пояснити непоодинокі дивовижні випадки благотворного впливу святині на здоров’я людей. Можливо, науковці пояснять це силою масового чи індивідуального самонавіювання. Мовляв, нервова система людини може мобілізувати приховані резерви організму на подолання важких хвороб… 

Але ким би ви не були, відданим вірянином чи запеклим атеїстом, історія Козельщинської ікони Божої Матері, храмів Господніх, людей, пов’язаних з нею не може не викликати повагу, цікавість, бажання вшанувати і вберегти символ людської віри й утвердження добра на Землі…

Latest Posts

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.