Яка святиня оспівана у творі Гоголя, де своє чернече життя проводив син Богдана Хмельницького та чи можна ще на Полтавщині побачити іконостас, що малювали декілька сотень років тому, розповідаємо далі на poltava-future.com.ua.
Спасо-Преображенська церква (Великі Сорочинці)
Свято-Преображенська церква з’явилася на правому березі річки Псел у 1732 році. Муровану святиню було зведено на кошти гетьмана Лівобережної України Данила Апостола. За задумом славетного козака, церква мала стати його родовою усипальницею. Ці мрії стали пророчими. Саме тут було поховано гетьмана у 1734 році. Також в усипальниці храму спочивають його дружина та члени сім’ї.
Спасо-Преображенська церква вважається одним з найкращих зразків архітектури українського бароко. Храм вирізняється виразною пірамідальною формою. Здається, що він ніби тягнеться до неба. Зовнішній декор виконаний у так званому рушниковому стилі. Настінна ліпнина має форму чи не всіх українських квітів: від нагідок до соняшників та мальв. Первісно церква мала 9 куполів. Утім після пожежі 1811 року, коли у храм влучила блискавка, чотири маленькі бані розібрали. Святиня стала п’ятиглавою. У такому ж церква вигляді зберіглася до наших днів.
Витончений зовнішній ансамбль Спасо-Преображенського храму доповнює його внутрішнє оздоблення. Головна прикраса церковного інтер’єру – це розкішний семиярусний іконостас, ширина якого сягає 22 метрів, а висота – 17 метрів. Його ще називають сходами до неба.
Іконостас у Сорочинській святині – трьох престольний (головний – Спасо-Преображенський, лівий – Троїцький, правий – Покрова Пресвятої Богородиці). Він нараховує понад 100 ікон. Усі вони вирізані з дерева – липи – і позолочені. Сьогодні в Україні тільки Великі Сорочинці можуть похизуватися тим, що мають іконостас XVIII століття, усі ікони якого зберіглися.
У 30-х роках XX століття радянська влада закрила церкву. Богослужіння тут поновилися під час Другої світової війни. Утім у 60-ті двері храму знов були зачинені для парафіян. Повернули церкву віруючим уже за незалежності України у 1992 році. Тоді ж нащадки Данила Апостола, які на той час проживали у Франції, подарували храму сім мідних дзвонів.
Свято-Троїцька церква (Диканька)
Історія Свято-Троїцької церкви у Диканьці розпочинається в далекому 1780 році. Саме тоді на місці старого дерев’яного Хрестовоздвиженського храму за кошти надвірного радника Павла Кочубея була зведена мурована святиня.
Церква побудована у стилі пізнього бароко. Якщо споглядати храм з висоти пташиного польоту, то можна помітити, що він має виразну форму хреста. Кути церкви оформлені пілястрами та прямокутними колонами. На тлі чотирьох напівбань ефектно виділяється двох’ярусний купол. Зовнішні стіни Свято-Троїцької святині прикрашені ліпленням та іншими декоративними елементами.
У середині храм розписаний. Так перед відвідувачами постають картини сцен із Біблії та переказів, а також лика святих. Усе це роботи місцевих художників.
До речі, Свято-Троїцька святиня змальована Миколою Гоголем у відомому творі «Ніч перед Різдвом». Саме тут персонаж повісті сільський коваль Вакула малював на стіні картини Страшного суду.
У 30-х роках XX століття будівля храму була частково зруйновано. У руїнах облаштували склад. Реставраційні роботи по відновленню святині проходили вже наприкінці минулого віку. Богослужіння у Свято-Троїцькому храмі вперше після тривалої перерви провели на Великдень 1993 року.
Мгарський Спасо-Преображенський монастир (Лубни)
Мгарський Спасо-Преображенський монастир знаходиться на правому березі річки Сула недалеко від Лубен. Він був заснований у 1619 році на кошти тодішньої власниці цих земель княгині Раїни Вишневецької.
Архітектура монастирського комплексу поєднує у собі риси давньоруського зодчества та українського бароко.
Головна споруда обителі – це Спасо-Преображенський собор. Його дерев’яна версія була закладена ще у 1628 році. А от мурований храм прямокутної форми з двома баштами обабіч головного фасаду тут з’явився вже наприкінці XVII століття. Наступного віку церква стала п’ятибанною. Її стіни почали прикрашати барельєфні оздоблення рослинного характеру.
Друга за значенням споруда монастиря – це дзвіниця. Її побудували у 1785 році в стилі класицизму.
У Мгарській обителі свого часу побували усі київські митрополити та українські гетьмани. Із середини XVII століття у монастирі під іменем монаха Гедеона перебував син Богдана Хмельницького – Юрій.
Любив тут також бувати Константинопольський патріарх Афанасій III Петеларій. Під час свого чергового візиту до монастиря у 1654 році святитель захворів, а невдовзі помер. Його поховали в усипальниці Преображенського собору за східними традиціями – в патріаршому одязі та сидячи. Мощі Афанасія зберігалися у Мгарській обителі до 1936 року.
Революційні потрясіння початку XX cтоліття неабияк позначилися на Свято-Преображенському монастирі. Під час воєнних подій дзвони обителі зняли та переплавили на зброю. А вже у 1920-х роках радянська влада повністю ліквідувала монастир. У стінах святині у різні часи розмішався то патронат для дітей «ворогів народу», то будинок пристарілих, то дисциплінарний батальйон.
Віруючим Мгарський Свято-Преображенський монастир повернули вже за часів незалежності України – у 1993 році.
Свято-Покровська церква (с. Плішивець, Гадяцький район)
Свято-Покровська церква з’явилася у селі Плішивець Гадяцького району у 1906 році. Ініціатором зведення храму став уродженець цього краю архієпископ Парфеній, у миру – Помфіл Андрійович Левицький. Святиня стала своєрідною даниною пам’яті батьку владики, який у Плішивцях служив священником 30 років.
Свято-Покровський храм своїм виглядом нагадує дерев’яні козацькі церкви кінця XVII – початку XVIII століття. І це не з проста. Річ в тім, що прототипом храму став Троїцький собор у Новомосковську (нині Дніпропетровщина). Його відтворив у камені в трохи меншому розмірі зодчий Іван Кузнєцов.
Зведення Свято-Покровської церкви тривало близько чотирьох років. На нього витратили понад 100 тисяч рублів. На сучасний перерахунок це приблизно 2 мільйони доларів.
По завершенню будівництва на горі над річкою Псел постав грандіозний мурований храм, який була видно за багато кілометрів від села. До речі, це єдина дев’ятибанна святиня в Україні, який зберіглася до наших часів.
У 1911 році біля церкви з’явилася величезна 15-метрова дзвіниця. Говорять, що за тихої погоди чудовий передзвін було чутно звідси аж до Гадяча та Охтирки. А ще у дворі святині спорудили басейн з фонтаном.
Уже на початку 30-х років XX століття храм закрили. Дзвіницю, огорожу, ґанки та басейн з фонтаном розібрали. Цегла пішла на будівельний матеріал, а приміщення церкви використовували як зерносховище.
Під час німецької окупації Плішивців в Свято-Покровському храмі знов почали проводити богослужіння. Утім під час війни в церкву влучив не один снаряд. Вони залишили по собі кілька пробоїн у стінах святині.
Реставрувати храм взялися вже у 1989 році, а через деякий час його передали релігійній громаді.
Успенський собор (Миргород)
Успенський собор у Миргороді по праву вважається найстарішою культовою спорудою міста. Його будівництво розпочалося ще навесні 1648 року за сприяння козацького полковника Матвія Гладкого. Православна церква стала символом визволення з-під гніту польсько-литовських феодалів.
Цей дерев’яний храм був знищений пожежею. Відбудова святині розпочалося на початку 80-х років XIX століття. Кошти на будівництво збирали по всьому повіту.
Новий кам’яний храм був зведений у стилі класицизму. Його вирізняюють палацовий розмах, охайні форми та розкішне декорування. Родзинкою церкви став унікальний керамічний іконостас, створений місцевими майстрами. На жаль, до наших часів він не зберігся.
У 1937 році більшовики закрили храм. Богослужіння тут поновили у роки німецької окупації. Утім у 1959 році двері церкви знову зачинили для віруючих. Дзвіницю та центральний купол – знесли, а розписи – знищили. У 1976 році у стінах колись собору відкрили бювет.
Відродження Успенської церкви розпочалося 1990 року. Відтоді тут стали проводити регулярні богослужіння.
