Солоність, легкий присмак йоду і приємне пощипування – відчували всі, хто куштував миргородську воду. Але не лише вона, повідомляє сайт poltava-future, зробила місто відомим на всю Україну. Миргородські козаки відважно боролись за незалежність держави, кобзарі віртуозно вправлялися в музиці, а Панас Мирний тут створив неперевершені “Хіба ревуть воли…”.
Буремні козацькі часи у Миргороді
Перші згадки про місто Миргород відносяться до XV століття. У 1575 році за рішенням польського короля Стефана Баторія місто стає центром реєстрового козацького полку. Як свідчать королівська грамота 1620 року, Миргород входить до складу Переяславського староства і належав Янові Чернишевського.
Наступного року його захопив черкаський староста Костантин Вишневецький, який був дядьком та опікуном Яреми Вишневецького. А у 1621 році король віддав Миргород Варфоломею Облковському. Жителі міста брали участь у селянсько-козацьких повстаннях кінця XVI-пер. половини XVII століття. Зокрема, реєстрові козаки Миргородського полку підтримали повстання нереєстрових козаків на чолі з Павлюком.
Миргородці взяли участь у селянсько-козацькому повстанні Острянина 1638 року. Це стало причиною ліквідації Миргородського полку.
З початком визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького місто знову стає полковим центром. Козаки Миргородського полку брали участь в усіх головних битвах. У липні 1650 року місто відвідав Богдан Хмельницький. Звідси він написав листа до путивльського воєводи Семена Прозоровського про врегулювання торгових відносин.
Вдруге гетьман побував у Миргороді в червні 1656 року, тоді написав листа до царя Олексія Михайловича. Козаки Миргородського полку взяли участь у повстанні Пушкаря і Барабаша 1657-1658 років проти гетьмана Івана Виговського і його прибічників.
В лютому 1668 року Миргородці вигнали з міста воєводу і відмовилися від сплати податків і поборів у царську казну.
На початку XVIII століття у місті була штаб-квартира фельдмаршала російської армії Шереметєва і генерал-майора Волконського. У 1702 році козаки Миргорода взяли участь у поході Петра першого на Дербент на чолі з полковником Данилом Апостолом, у російсько-турецькій і семирічній війні.
Життя Миргорода у XVIII столітті
На початку XVIII століття Миргород дуже був значним торговим і культурним центром. Своїми виробами славилися миргородські чинбарі, гончарі, шевці та бублейники. З 359 ремісників, що жили в Миргороді 1783 року 199 походили з козаків, 138 з селян, 2 з поміщиків.
Після ліквідації полкового устрою місто увійшло до складу Київського намісництва. А з 1796 року — до Малоросійської губернії. З 1802 року Миргород — повітове місто Полтавської губернії. У той час тут проживає 5 857 мешканців, діє повітове училище, поштова станція, дерев’яні Воскресенська, Троїцька, Всіхсвятська, Успенська соборна церкви, навчання відбувається у єврейській молитовній школі. Проходить 4 ярмарки на рік.
ХІХ століття та розбудова інфраструктури
Проте більшість населення займалася рільництвом. У 1863 році у місті уже налічується близько 10 тис. жителів, одна мурована та три дерев’яні церкви, канатна фабрика, цегельний завод, 4 водяні млини і 45 вітряків. У 1861 році створено миргородську громадську бібліотеку. А у 70-х роках ХІХ століття студенти Київського університету заснували Миргородський народницький гурток.
У 1803-1805 роках був розроблений проєкт забудови Миргорода з регулярним плануванням, за яким адміністративно-торговий центр мав бути на давньому Ярмарковому майдані, за річкою Хоролом. Проте роботи були виконані лише в центральній частині, на місці колишньої фортеці. Мережа вулиць, що історично склалася, залишалася незмінною. Наприкінці ХІХ століття у Миргороді налічувалося 1618 будинків, серед яких 19 мурованих, 206 дерев’яних, 1392 глинобитних. У середині 90-х років по території Миргородщини прокладено залізницю. Працювала парафіяльна школа, 1896 року засновано Художньо-промислову школу, яку згодом перейменовано на Миргородський керамічний технікум.
Прихід радянської влади
На початку ХХ століття були споруджені гімназія, лікарня. У 1905 році в місті діяла група РСДРП. Робітники Миргорода взяли участь у загальному Всеросійському страйку залізничників. Наприкінці квітня 1917 року в Миргороді створено раду робітничих депутатів. На їх сторону переходить Миргородський саперний батальйон.
Боротьбу проти німецько-австрійських інтервентів та гетьманців очолив підпільний ревком. За його ініціативою було створено об’єднаний Миргородський партизанський загін.
У 1912 році відбувся перший з’їзд рад Миргородського повіту, тоді засновано більшовицьку організацію. У травні 1920 року засновано комсомольський осередок. У 20-х роках ХХ століття почали роботу керамічний технікум, 8 трудових шкіл, дитячий будинок, 3 школи ліквідації неписьменності. У 1923 році створений Миргородський район. В цей час створюється товариства обробітку землі — всього п’ять.1932 року засновано Миргородську МТС.
У роки перших п’ятирічок реконструйовано та забудовано цегельний, шкіряний, коноплепереробні, маслоробний заводи. Став до ладу один з найбільших на Полтавщині борошномельно-круп’яний комбінат. 1938 року — електростанція та завод мінеральних вод. 1917 року зусиллями лікаря Івана Зубковського заснований Миргородський курорт.
Перед Другою світовою війною в місті працювало 3 середні та 4 восьмирічні школи, керамічний технікум імені Гоголя, 2 будинки відпочинку, громадська і дитяча бібліотеки, парк відпочинку, стадіон та краєзнавчий музей. У тридцятих роках в Миргороді створена селянська капела бандуристів імені Шевченка, яка пізніше увійшла до складу українського народного хору Григорія Верьовки. Перед війною Миргород налічує близько 19 тис. жителів.
Миргород після Другої світової війни
Під час німецько-фашистської окупації гітлерівці розстріляли 564 особи, 736 — вивезли до Німеччини на примусові роботи. Відступаючи фашисти зруйнували електростанцію, силікатний завод, залізничну станцію, школи, музей, поліклініку, пошту, готель та 128 жилих будинків.
Відновлення інфраструктури після війни почалося з пошти, радіовузла, поліклініки, млина, маслобійного та шкіряного заводу. На 1966 рік в місті діяло уже 22 підприємства. Протягом 1959-1965 років стали до ладу потужний хлібокомбінат, 124-метровий залізобетонний міст через річку Хорол, овочеконсервний завод, універмаг, вузол зв’язку, кінотеатри, заасфальтовано центральну вулицю імені Гоголя. Було розпочато газифікацію міста.
Наприкінці 60-х років у місті працювали уже 200 медиків вони обслуговували населення через лікарню на 200 місць, 4 амбулаторії, 2 поліклініки і 6 аптек. Для порівняння на початку ХХ століття у місті діяло всього 3 лікарі та 6 фельдшерів в одній лікарні.
У другій половині ХХ століття діє завод мінеральних вод, продукція якого надходить всі республіки. В місті виросло велике санаторно-курортне об’єднання Миргород. На території міста розташовані санаторії “Хорол”, “Березовий гай”.
Збудована нова поліклініка, бювет і ряд інших лікувальних закладів та санаторних корпусів, курортний палац культури на 1020 місць.
Серед освітніх закладів діє керамічний технікум, 2 середні профтехучилища, 5 середніх шкіл, 3 неповні середні, школа-інтернат для слабочуючих дітей, музична та спортивна школа. Відкритий Миргородський краєзнавчий музей, літературний музей Гурамішвілі. Видається газета “Прапор перемоги”.
