У 1802-му році Полтава стала центром Полтавської губернії. Мандрівники, що приїжджали Полтаву у цей час, описували її як невелике та впорядковане місто. Василь Зуєв, наприклад, відмітив, що тоді Полтава була невеликим містечком з дерев’яними, низькими, але дуже гарно вибіленими будиночками і кількома кам’яними.
В кінці XVIII століття, повідомляє сайт poltava-future, французький посол граф Сегюр відмітив, що Полтава була мало прикрашена і не густо заселена, на її околицях не було жодного чудового будинку. На початку ХІХ століття Павло Сурмаков після поїздки до міста сказав, що Полтава – це маленьке і бідне містечко, в якому немає ні правильних вулиць, ні достойних споруд.
Полтава як центр губернії
Під час своєї свого візиту до Полтави князь Долгорукий у 1812 році навіть не знав де йому зупинитися, бо готелів у місті не було. На зміну їм пропонували, так звані, заїжджі двори, яких на усе місто було лише три. Розлючений цим фактом князь змалював Полтаву як місто зі страшною пилюкою, грязюкою, дамами, які їздять на волах, та невеликим клаптиком бруківки лише в центрі міста.
Звісно, Полтава була провінційним містечко і дуже відрізнялися від міст, у яких жили вельможі: Петербурга, Москви, Парижа. У Полтаві дійсно було мало кам’яних споруд — кілька церков, крамниці, приватні будинки козацької старшини чи купців. У переписі XVIII століття зазначено про 51 вулицю Полтави.
Коли Полтави стала в губерським центром, російські архітектори взялись за її перепланування і забудову. Так архітектор Амвросимов розробив проєкт, за яким Полтава мала перетворитися на «малий Петербург». Тоді було знесено багато негарних будинків, невпорядковані садиби зникали, або їх переносили. Була прокладена головна вулиця, нині Соборності, яка з’єднувала новий центр з пам’ятником Петру І зі старим – фортецею.
Новий адміністративний центр мав вигляд круглої площі, від якої розходилися 8 вулиць, які закінчувалися будинками міського значення.
У центрі цієї площі за проєктами російського зодчого Захарова був встановлений «Монумент слави» на честь 100-річчя Полтавської битви. Пізніше це територія була обсаджена деревами, так утворився сучасний Корпусний парк. Захаров також розробив проєкти 7 урядових будинків у стилі російського класицизму, якими починалися вулиці площі (будинок полтавських губернських державних установ, будинок Полтавського генерал-губернатора, Полтавський кадетський корпус тощо).
Інфраструктура господарства
У ХІХ столітті дещо поліпшилося інфраструктура господарства. Збудований міст через Ворсклу, на місці якого раніше був «водохідний дуб». Забудовувалися бульвари, облаштувалися колодязі з навісами, ринок, заїжджі двори, вимочували бруківкою кілька центральних вулиць. Щоправда, описана гостями міста пилюка таки стояла в літній час, адже вулиці викладали дрібним щебенем, забиваючи піском.
За свідченнями одного з істориків, у 40 роках ХІХ століття у Полтаві налічувалося 1500 приватних будинків, попри це, приблизно сотню можна було дійсно назвати будинками, решта — мазанки, хати. Вони були зазвичай вибілені та майже кожна мала невеликий сад.
На початок 1800-тих років у місті налічувалося близько 8 тис. осіб населення. Переважна більшість з яких міщани, різночинці, дворяни, близько 4 сотень поміщицьких селян, по 3 сотні козаків та ремісників.
З розвитком міста зростало і населення — у 1838 році тут мешкало близько 15 тис. людей, а на середину ХІХ століття — більше 20 тис.
Великі зміни в соціальному та економічному розвитку міста відбувалися після скасування кріпосного права. Після реформи 1961 року спостерігалося швидке зростання населення міста. Так в 1873 році у Полтаві проживало близько 35 тис. людей. А вже наприкінці ХІХ століття перший російський перепис подає відомості про 53 703 людей.
Промисловий розвиток міста
В умовах капіталізму місто все більше перетворювалася на промислово-торговий центр губернії. У другій половині ХІХ століття тут функціонувало близько 30 промислових підприємств, на яких працювала 441 людина. 1880 року підприємства виробляли продукцію більш як на 1,5 млн карбованців. Розвиток промислової галузі не зупинявся, так на кінець ХІХ століття в місті було 89 підприємств, на яких працювало 869 робітників. Переважно вони займалися переробкою сільськогосподарських продуктів — маслобійний та ковбасні заводи, пивоварні, горілчані, тютюнові та інші заводи і фабрики. Крім харчової промисловості працювали також механічні, цегельні, лісопильні, ковальські, чавуноливарні, мідно-ливарні, миловарні та інші підприємства.
Із розвитком промисловості відбувалися зрушення у залізничному будівництві. У 1870 році розпочав залізничний рух, який сполучав Полтаву з Москвою, Петербургом, Херсоном та Одесою. Залізничними шляхами Полтава була пов’язана з Донбасом та Катеринославом. 1874 року у Полтаві відкрито паротягове депо та залізничні майстерні. В них спочатку відкриття працювало кілька сотень майстрів.
Протестна діяльність містян другої половини ХІХ століття
Але розвиток промисловості призвів і до негативних наслідків. Почалася експлуатація робітничого класу і погіршення їхнього становища. У 1875 році пройшов перший страйк у Полтаві: шість десятків робітників, що працювали над будівництвом духовної семінарії та училища припинили роботу і почали страйкувати, вимагаючи заробітну плату. Вони отримали своє, показавши ефективність цього методу боротьби для інших робітників.
З 60-х років ХІХ століття на території Полтави почали проводити активну революційну пропаганду. Діяльність вели народники, які не виправдавши свої надії в ходіннях на село, проводили революційну роботу також серед міських працівників. Так було створене полтавське товариство «Унія», члени якого боролися за незалежність України та розповсюджували серед трудящих соціалістичну та радикально-демократичну літературу.
Згодом почалися масові арешти учасників і робота гуртка припинилися. Першим великим страйком став протест 1883 року на залізничних майстернях. Після вимоги виплатити заробітну плату, 50 учасників страйку були звільнені з підприємства. Через рік тут відбувся другий страйк за тих самих обставин. Але страйкували вже понад 6 сотень людей. Це був один з найбільших протестних виступів того часу. Влада застосувала силу солдат і жандармів, які так і не змогли впоратися зі страйкуючими. Тому адміністрація, за згодою губернатора, звільнила близько 40 осіб з роботи.
Зважаючи на те, що Полтава була не розвинена у промисловому відношенні провінційним містом, уряд Росії використовував її як місце заслання. Сюди засилали російських народовольців, які досить часто продовжували вести активну ідейну боротьбу тут.
