Більшість книг, які читали наші батьки та бабусі на Полтавщині були завезені з Ленінграду та Москви. Радянський союз всіляко намагався насадити свою літературу, диктувати кому та як писати. Але попри заборони та політичні переслідування, у непростий час на Полтавській землі періодично виринали друкарні, які випускали періодику, художню літературу та важливі історичні документи, за якими ми пишемо історію свого краю. Далі на poltava-future.
Друкарні Кременчука
До наших часів дійшли згадки про першу друкарню на Полтавщині, яка була заснована у місті Кременчуці 1765 року. На той час місто було центром Новоросійської губернії. Через 10 років ця друкарня згадується вдруге. Тут переважно друкувалися документи для бюрократичних установ та посвідчення, бланки, що виходили з губернської канцелярії. Тут надруковано єдину художню книгу «Кофейный дом. Комедия». Про письменника до наших днів майже не дійшло ніяких відомостей, імовірно вона побачила світ саме в цій друкарні, тому що автор був другом тодішнього генерал-губернатора міста. За два роки друкарня була передана Приказу громадського піклування.
У Кременчуці також тричі в різні роки перебувала друкарня князя Потьомкіна. Коли в Росії почалася війна з Туреччиною у 1787 році він виїхав в Україну, прихопивши зі собою і друкарню. У ній знаходилося 5 верстатів, та був спеціальний, на якому можна було друкувати дворянські грамоти, карти, а також шрифти Франції, Греції і латинський. Тут же в 1791 році було надруковано передсмертний твір князя. У 80-х роках XVIII століття Кременчук уже не є центром повіту, замість нього призначають Катеринослав, нині Дніпро. Сюди переїжджає і друкарня Потьомкіна. За наступні 7 років в ній було випущено лише 2 книги: «Наставления сыну» Золотницьконо та «Начальное учение французского языка» Заставського.
Розвиток друкарської справи у Полтаві
На початку ХІХ століття відкривається друкарня Полтавського губернського правління. У 60-хх роках з’являються перші підручники українською мовою для народних шкіл. У 1861 році вийшла “Азбука по методу Золотова для Южно-руського края”, за 2 роки на громадські кошти було видано азбуку для недільної школи Строніна та «Коротку граматику для шкіл» Шерстюка.
Крім цієї державної, діяла ще й приватна друкарня, заснована купцем М. Пігуренком. В кінці ХІХ століття у Полтавській губернії функціонувало уже 36 друкарень, більшість яких належала купцям та магнатам, наприклад, друкарня Дохмана та друкарня Старожитського.
Друкарська справа у цей час починає інтенсивно розвиватися. Уже на початку ХХ століття в нашому краї друкується понад 60 газет, журналів, різної періодики, випускаються довідки, наклейки, афіші. Чверть продукції, яку випускали друкарні становили книги, зокрема, присвячені статистиці та науковими і господарським розробками.
Одним з найвідоміших українських видавництв стало “Український учитель”, яке заснував Панас Мирний, Григорій Шерстюк та Микола Дмитрієв. За перші роки його діяльності випустили 16 книг різним накладом. Архівна комісія у своєму складі також мала друкарню, де публікувала свої звіти та документи.
У ХХ столітті більшість гуртків, бюро та товариств також друкували свою періодику, серед них серед них були щорічники, описи, звіти. У період революції з’являються друкарні, що друкують програми партії та агітки. Однак вагомої історичної книги на Полтавщині в той час так і не з’явилося. Адже вступили в дію царські укази про заборону української книги. У цей час випускали дуже скромні книжечки для читання в класі з творами тих письменників, які були дозволені. Багато якісної та корисної популярної літератури випустила “Просвіта”, учасники якої були жорстоко покарані.
Книги для дітей виходили у видавництві “Зірка”, яке заснував Панас Мирний. Всього друкарських закладів на середину ХХ століття налічувалося близько 60.
