Четвер, 11 Серпня, 2022

Коли остаточно склався “пазл” символіки Решетилівки та місто отримало свій прапор

Місто Решетилівка, що на Полтавщині — це далеко не “новобуд”, перша документальна згадка про нього зафіксована ще 1638 року. Решетилівка має власну цікаву і солідну історію, й тому повинна мати свої атрибутику та День міста. До такої думки зокрема схиляється місцевий історик, учитель-активіст Ігор Гмиря, який словами і справами постійно вболіває, щоб Решетилівка унікальна й історична максимально заявила про себе на всі усюди. Детальніше про це у нашому матеріалі на сайті poltava-future.

На “картині” символіки міста бракувало “пазлів” 

Офіційно затверджений на сьогодні Прапор Решетилівки назвати споконвічно історичним не можна, на відміну від Герба даного міста. Адже історики не знаходять інформації про Прапор у архівах від витоків заснування сотенного козацького містечка. Тому ні підтвердити, ні заперечити існування такого атрибута неможливо. Офіційно із трьох основних символів міста затвердженим до 2020 року був лише Гімн Решетилівки, його затверджено 22 вересня 2015 року (на відміну від Прапора та Герба — затверджені 5 червня 2020 року). 

Ідею офіційного затвердження Прапора Решетилівки історик Ігор Гмиря завзято почав втілювати в життя з 2017 року. Він наполегливо наголошував, що на “картині” символіки міста із солідною історією бракує “пазлів”, зокрема офіційно затвердженого Прапора. А як же без нього? Адже Прапор дуже важливий для самоідентифікації міста і саме він максимально допоможе показати, так би мовити, “містечковий” патріотизм решетилівців, де б вони не були — в Україні чи за її межами.

Ось цитата з тогочасного повідомлення пана Ігоря у соцмережі: “Представники нашого містечка виступають на різноманітних змагання різного рівня, але змушені використовувати Прапор Решетилівщини (тобто на той час Решетилівського району, який після реформи децентралізації  згодом припинив своє існування — авт.) за відсутності  власного. Навіть більше — комусь прийшло в голову втулити до Вікіпедії якесь страховисько і його активно вже починають використовувати як Прапор Решетилівки…”. 

Концепція символа

Тому активіст пропонував не сидіти склавши руки, а діяти. До нього долучилася ініціативна група — команда небайдужих істориків-патріотів, зокрема Наталія Ширшова, Ігор Купенко та Юрій Кисіль. Фахові консультації надали знані місцеві художники Євген Пілюгін та Василь Деркач.

І з часом громадянській спільноті міста була представлена концепція вигляду майбутнього Прапора Решетилівки. Ігор Гмиря пропонував у цій роботі спиратися на особливості вигляду вертикалі прапорів “область-район-місто”. Так, він зазначав, що на прапорах Полтавщини і Решетилівщини помітно спільні риси — козацький хрест та синє тло. А Прапор Решетилівщини — це поєднання синього та малинового кольорів. Отже, йдучи логічним шляхом, Прапор Решетилівки має бути саме малинового кольору, з жовтим козацьким хрестом.

На громадських зібраннях, в усних і письмових публічних дописах та і взагалі при першій ліпшій нагоді історик наголошував, що офіційне затвердження Прапора міста не тягне за собою значних фінансових вливань, але є надзвичайно важливою і невідкладною справою. У той же час він висловлював думку усієї команди активістів, що прапори Решетилівки та Решетилівської ОТГ і колишнього Решетилівського району в жодному разі не можуть бути ідентичними. 

Завдяки наполегливості довгий шлях від мрії до якісного результату вдалося подолати. Копітка робота включала в себе спілкування з фахівцями, працю з унікальними архівними документами, опитування жителів міста, проведення громадських слухань та багато іншого. 

Наталія Ширшова та Ігор Купенко з учнями та Прапором Решетилівки на ХІІІ Всеукраїнському зльоті юних туристів-краєзнавців у с. Осій Хустського району на Закарпатті, який присвятили 30-річчю Незалежності України та 100-річчю Української революції

Ми — з Решетилівки

І досі Ігор Гмиря пам’ятає той незабутній день, коли депутати Решетилівської міської ради врешті затвердили Прапор міста:  прямокутне полотно зі співвідношенням сторін 1:2 малинового кольору, в центрі  з лицьової сторони розміщено зображення Герба міста Решетилівка з лапчатим козацьким хрестом (в основі якого — півмісяць гострими краями догори) на блакитному тлі.

Блакитний колір – символ слави, вірності, величі; малиновий колір – властивий козацьким бойовим хоругвам, які були червоно-малинові, символізує фарби воїнів; козацький хрест – його жовтий колір досить часто зустрічається в українській символіці і уособлює справедливість та багатство, а сам козацький хрест є ознакою Полтавського полку, до складу якого у XVII-XVIII ст. входила Решетилівська козацька сотня. Через те, що основний малиновий колір Прапора завжди асоціювався з козацтвом — для козацького міста така кольорова гамма стала надзвичайно доречною. Незабаром наявність офіційного Прапора міста прописали і в Статуті Решетилівської громади.

З Прапором міста цьогорічні випускники ОЗ “Решетилівський ліцей імені І.Л.Олійника Решетилівської міської ради”.

 Будучи надзвичайно щасливим, коли затверджений Прапор нарешті підняли над міськрадою, історик сфотографувався зі стягом і підписав знімок словами: “І ось, нарешті, я тримаю його в руках. Тепер будь-де буде видно: тут — решетилівці!..”. Пан Ігор говорить, що тоді його переповнювало відчуття гордості, локальної перемоги і додає: “Я живу у Решетилівці і вона для мене дуже важлива. Тоді місто отримало своє впізнаване обличчя-символ і має цим гордитися! Відтоді я знав, що можу показати будь-де: ми — з Решетилівки! Відтепер серед представників інших міст у мене, в моїх учнів і в усіх решетилівців не буде відчуття неповноцінності від неможливості з допомогою Прапора показати власну ідентичність!”. 

Так сталося, що перше офіційне використання Прапора міста Решетилівки відбулося на традиційному фестивалі “Яворина” (на честь однойменної гори у Карпатах), під час якого українці-патріоти з різних куточків батьківщини вшановують пам’ять полеглих борців за волю України, зокрема воїнів УПА. Тож перші офіційні фото Прапора Решетилівки символічно зроблені на вершині. Тепер символ свого міста решетилівці беруть на офіційні зустрічі, спортивні змагання, конференції, святкові та інші заходи. А тутешні бійці прагнуть, щоб Прапор був з ними на фронті. 

Перше офіційне використання Прапора міста Решетилівка, яке відбулося на традиційному фестивалі “Яворина” у Карпатах.

 Між тим, у місті його Прапор можна побачити лише на флагштоці Решетилівської міської ради. Сказати, що жителі Решетилівки масово мають у своїх домівках його зменшені копії, на жаль, не можна. Бо до популярності національного, жовто-блакитного Прапора шлях цього Стяга іще неймовірно довгий. Проте сьогодні за бажанням будь-хто може замовити пошиття Прапора Решетилівки і придбати його за ціною від 200 до 700 грн., залежно від матеріалу та розмірів. “Чудово і символічно було б давати наш Стяг воїнам-землякам у дорогу на фронт”, — розмірковує Ігор Гмиря. 

Є трохи розчарувань і дуже багато роботи

“Офіційне затвердження Прапора Решетилівки — це була велика перемога на шляху до самоідентичності міста. І роботи в цьому напрямку у нас ще дуже багато. Нашою постійною проблемою тривалий час було те, що максимально на всіх рівнях представники місцевої влади завжди заявляли насамперед про Решетилівський район, але не окремо про саму Решетилівку. Її неповторність у рамках району ніби губилася…

У цьому контексті згадую своє розчарування, коли знесли стелу у вигляді українки з хлібом-сіллю із написом “Решетилівка” на в’їзді у місто з боку автошляху “Київ-Харків”, а нічого відповідного по значенню натомість не встановили. Мало того, там з’явився знак “Решетилівський район”, що абсолютно  не відповідало дійсній межі тодішнього району і плутало її з межею міста. І на тому місці нам досі бракує такої красивої стелли, якої заслуговує Решетилівка”, — говорить пан Ігор. 

За словами історика, величезним його особистим розчаруванням було й дізнатися, що поблизу згаданого в’їзду свого часу необдумано прибрали споруду автостанції, де містилася унікальна мозаїка у вигляді зображення трьох дівчат-українок, у вінку однієї з яких майоріли жовто-блакитні стрічки. Це неймовірно сміливе архітектурне рішення на даному панно, втілене у роки гонінь усього українського, решетилівці зобов’язані були зберегти.

І його доречно було перенести й розташувати саме на в’їзді у місто. Ігор Гмиря вважає, що туристичний бізнес у Решетилівці треба активно розвивати і навіть розробив відповідну  концепцію, яка враховує багато рис неповторності міста та сподівається, що колись вона обов’язково стане реальністю. 

Автостанція на шляху “Київ-Харків” поблизу Решетилівки з унікальною мозаїкою 1960-70-х років побудови. На жаль, споруду вже знесено.

“Одним з перших аспектів втілення даної стратегії може стати вшанування пам’яті митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Росії  (1757-1770) Арсенія Могилянського, який,  на жаль, забутий земляками. Цей дуже потужний решетилівець досяг значних висот і доклав величезних зусиль для становлення нашого міста. А ще завдяки ньому з’явилася й перша кам’яна споруда в Решетилівці — дзвіниця Свято-Успенської церкви… Сьогодні ми маємо зберігати стару історію, але й крок за кроком творити позитивну нову. Бо наше сьогодення так швидко стає історією”, — підсумовує співрозмовник.

Latest Posts