Четвер, 11 Серпня, 2022

Будинок з таємничими птахами у Полтаві

У переліку найвизначніших будівель Полтави одне з лідируючих місць посідає будівля колишнього “Селянського банку”. Дана споруда є пам’яткою історії та архітектури національного значення, одним із кращих зразків модерну. Приміщення має особливу історичну ауру та завжди вабить до себе туристів і охочих зробити ефектні пам’ятні знімки. Про його історію ви дізнаєтесь з нашого матеріалу на сайті poltava-future.

Його історія

На місці “Селянського банку” у 1900 році стояв будинок знаного корінного полтавця Петра Павловича Старицького. Колись цей чоловік працював на Кавказькій залізниці, де став відомою особистістю. У 1871 році він пішов у відставку. Згодом Старицький переїхав до Полтави, де отримав вагому посаду — став головою повітової земської управи. Помер Петро Старицький у 1902 році. 

До 1903 року у його будинку разом з сім’єю проживав український письменник, журналіст, публіцист, літературний редактор і громадський діяч Володимир Короленко (до слова, на його честь названо Полтавський національний педагогічний університет). Відомо, що після смерті П.П.Старицького до 1906 року в його будинку мешкали полтавські держслужбовці.

     Фото: будинок П.П.Старицького. 1900 р.

Оригінальну ошатну будівлю “Селянського банку” (“Дворянського і Селянського банку”) на цім місці було збудовано вже на поч. ХХ ст. (а саме у 1906-1909 рр.) для земельного банку, що видавав довгострокові позики селянам на купівлю дворянських земель.  З його історії варто згадати, що у 1909 р. було створене Полтавське відділення “Російського поземельного банку”, яке очолював управляючий. Тож банк видавав селянам позики під заклад земельних наділів для придбання землі, мав право купувати та продавати землі на свій рахунок і продовжувати терміни позик. Підпорядковувався він “Петербурзькому селянському поземельному банку”. А містився у будинку, розташованому на розі вулиць Куракінської (сучасна вул. Соборності) та Круглої. На підставі декрету Радянського уряду від 25 листопада 1917 року приміщення “Селянського банку” було націоналізоване. З 1937 року споруду використовували як адмінбудинок. Остання реставрація будівлі проводилася в 2010-х роках.

“Селянський банк” став відомий своєю унікальною на той час двоповерховою мурованою будівлею г-подібної форми, яка розташована на зрізаному куті, виконана з декоративної червоної цегли, з шатровими дахами, пологими трицентровими арками під балконами. 

 Банк вважають взірцем «руського стилю» — течії модерну, якій притаманні стилізовані форми російської архітектури ХVІІ століття. На головному вході — чудове двоскатне стрілчасте крильце, в нішах якого нібито розміщені статуї фенікса — давньосхідного символу духовного та морального відродження. Також фасад банку оздоблений мозаїчними панно з павичами, кольоровими вставками, скульптурою, металом.

Чимало краєзнавців вважають, що будинок “Селянського банку” прикрашають сирени або навіть легендарні міфічні диво-птахи — Гамаюн, Сирин і Алконост. 

 Гамаюн у східній міфології — священний птах, символ щастя, багатства, влади. Якщо на людину впаде його тінь, її ждуть багатство і успіх. В пам’ятках російської писемності (з XVII ст.) — це райська птаха-жінка.

Сирин у слов’янській міфології  — диво-птиця, яка з’являється лише щасливим людям і чий спів відганяє печаль. В інших міфологіях це — птах-посланець володаря підземного світу. В західноєвропейських легендах — втілення нещасної душі. Можливо, походить від грецьких сирен.

Алконост — в легендах середньовіччя птах бога сонця Хорса, який приносив щастя. За переказами, він живе біля раю і коли співає сам себе не чує. Та почувши його спів, можна забути все на світі. В візантійських легендах це райська діва-птах, що приносить щастя. 

Серед мозаїчних панно на споруді можна помітити старий герб Полтавської губернії, що використовувався у 1878-1918 роках. Він намальований не повністю (без імператорської корони), але це чи не єдиний дотепер збережений малюнок герба Полтавської губернії.

На своїй долі будівля відчувала архітектурні і навіть людські втрати. Як йдеться в історичних джерелах, вона була понівечена у період Другої Світової війни. Проте в 1948 році її відновили і реставрували. У часи радянського терору на території банку був знищений цвіт полтавської інтелігенції: письменники Г.Коваленко, П.Капельгородський, професор В.Щепотьєв, ректори будівельного та сільськогосподарського інститутів Т.Манько та І.Сердюк, багато відомих політичних, наукових, культурних діячів…

“Батьки” унікальної споруди

“Батьками” архітектурної “перлини” міста, які надовго залишилися в історії Полтави, стали київський архітектор О.Кобелєв та полтавський інженер С.Носов.     

Олександр Кобелєв  народився 15 ( 27 липня 1860 р.) у Царському Селі в родині дворянина, офіцера. Кобєлєв напрочуд вдало інтерпретував у будівлях різні стилі. Так, приміщення контори Державного банку він спроектував у стилі італійського ренесансу; споруди Вищих жіночих курсів та Київського відділення Російського технічного товариства — у стилі неокласицизму і вже знадану будівлю Дворянського та Селянського банків — в “неоруському”. О.Кобєлєв був визначним педагогом, автором численних наукових статей та доповідей, викладав у КПІ, де в 1912 році став професором. Завідував школою десятників у будівній та шляховій справі, був її почесним опікуном. З 1912 року — декан інженерно-будівного відділення Київських політехнічних курсів. Після революції, незважаючи на свій похилий вік, спроектував і збудував немало великих споруд, в основному у галузі промислової архітектури. Іменем Олександра Кобелєва названа одна з вулиць Києва.

Архітектор Сергій Носов народився 25 вересня 1861 р. в Полтаві. Навчався в Петербурзькому Будівельному училищі і одержав звання цивільного інженера і чин X класу. Автор розширення і добудови до західного чола Успенського храму в Полтаві. З 1889 р. працював архітектором Полтавського губернського земства, використовуючи форми неоренесансу, необароко, “неоруського” і неовізантійського стильових напрямів, модерну. За його проектами також споруджені Будинок музею полтавської битви (1909 p.),  стайні для державного кінного заводу в Полтаві, багато об’єктів на Лубенщині, в Козельщині, на Лохвиччині, Хорольщині, в Миргороді.

Побратими по стилю модерну

Модерн, це не лише напрям в архітектурі, це не тільки стиль в графіці та скульптурі — це тип мислення і спосіб життя. Він з’явився несподівано наприкінці ХІХ ст. і так само швидко зник після Першої Світової. Модерн підкорив всі країни і залишив сліди майже в кожному місті. Загалом у стилі модерну зводили вокзали, банки, прибуткові будинки, готелі та особняки. Сам термін модерн означає «сучасний».  І у Полтави є своя унікальна історія цього стилю. Прикладами модерну саме в “руському” (“неоруському”) стилі в нашому регіоні є ще ряд споруд. Зокрема Будинок жіночого єпархіального училища в Лубнах (1907 р., архітектор А.Бекетов), приміщення колишньої міської управи в Лубнах (поч. ХХ ст.).

Latest Posts