Історична пам’ять Решетилівської громади закарбована у численних памятниках, пам’ятних знаках, курганах і могилах та інших місцях-символах пережитого, вибореного і вистражданного українським народом на цій землі. Із поміж інших пам’ятних знаків, повідомляю сайт poltava-future, особливо вирізнявся і вабив своєю, так би мовити, ексклюзивністю знак трудової слави-трактор “Універсал”, що донедавна був розташований на західній околиці міста.
У 1960-1970-х роках трактори масово встановлювали на постаменти
Варто сказати, що даний пам’ятник-трактор було занесено на інтерактивну онлайн-карту залізничної, сільськогосподарської та автомобільної техніки, яку 2018-го розробив краєзнавець із Тернопільщини Ярослав Ярошевський. За даними цього картографа-дослідника, загалом в Україні на постаментах встановлено близько 1000 одиниць техніки і трохи більше тисячі знаходиться в музеях. Карта ж “Технічні пам’ятники України” загалом містить три рівні: “Залізниця”, “Трактори” й “Автомобілі”. Так от тракторів на постаментах у регіонах України доволі багато і, в основному, це найпоширеніший радянський трактор “Універсал-2”, тобто такої ж марки як і згаданий пам’ятний знак, що був у Решетилівці. Такі трактори в 1960-1970-х роках масово встановлювали на постаменти на хвалу праці хліборобів. Решетилівський екземпляр теж було встановлено 1970 року, на честь механізаторів 2-ої решетилівської машинно-тракторної станції, яка була створена у січні 1934 року.
Слово історикам…
Тож краєзнавці говорять, що перша МТС на Решетилівщині з’явилася 1930 року саме на базі прокатного пункту поблизу станції “Решетилівка”. А вже 1934 року в самому (тоді ще не місті, а містечку) Решетилівка, було утворено вищезгадану другу Решетилівську МТС. За даними істориків, вже за 6 років станція обслуговувала 6 колгоспів, а її машинний парк складався з 73 тракторів та 22 зернозбиральних комбайнів. І вже наступного року слідом за знаменитою механізаторкою Пашею (Парасковією Микитівною) Ангеліною у трактори сіли невтомно трудитися й перші трактористки Решетилівщини.
А саме Настя Меліщенко з села Потічок, Ганна Гнида із села Малий Бакай, Надія Плашко і Наталка Темник із Куликівки та інші. На початку сорокових років обидві згадані решетилівські МТС вже мали в наявності 195 тракторів, 75 комбайнів, 10 тисяч 179 голів великої рогатої худоби, 7 тисяч 795 коней, 8 тисяч 918 свиней, 4 тисячі 805 овець, 1 тисячу 278 бджолосімей і 35 тисяч голів птиці.
Але коли фашисти рушили на Україну, майно МТС, колгоспів та різного роду установ довелося евакуювати в глиб країни. Роботу МТС вдалося відновити вже в 1945 році. Вже згодом активізувалося і навчання на курсах молодих трактористів, особливої відповідальності від яких передбачала виробнича практика і, звичайно ж, тяжка праця у полях. Як говорилося у місцевій пресі, в лютому 1970 року у колгоспах Решетилівщини з’явилися перші тоді новітні трактори “Білоруси”. Одразу 8 цих сталевих “коней” отримали для роботи саме тутешні випускниці механізаторських курсів та училищ.
Згодом з’явилися і Т-150. На початку 70-х гасло “Дівчата — на трактор!” було дуже популярним. У Решетилівці в ті роки курси механізаторів організували навіть при Художньому училищі. До опанування тракторів зокрема приступили 17 учениць-рукодільниць. Про це активно говорила місцева преса, а 2019 року зазначено зокрема у книзі “Решетилівщина: люди, дати, події, факти”.
Господині залізного “коня”, що став пам’ятником
Як розповідається у книзі “Звід пам’яток історії та культури України: Полтавська область Решетилівський район” (2010), у 1970 році на металевій конструкції-постаменті (розміром 2,3 х 0,9 х 2,8 м) і було встановлено один із перших тракторів згаданої решетилівської МТС “Універсал” 1937 року випуску, на якому у роки Другої Світової працювала трактористка Катренко Х.К., обробляючи землю у Сталінградській області. Із січня 1945 р., після повернення з евакуації жінка продовжувала трудитися в рідному селі…
Та є ще одна, певно, більш достовірна історія про господиню “Універсала”. Про особливий пам’ятник людям, які свого часу орали, сіяли і збирали врожай і при цьому показували хороші показники, радо писали у місцевій пресі. Так 1995 року спецкор місцевої районної газети “Решетилівський вісник” Ніна Ребрик написала чималий нарис під назвою “Господарка “Універсала” і в ньому йдеться вже про трактористку Пелагею Григорівну Пужай. У статті зазначено, що саме її старенький “Універсал” і удостоївся честі стати пам’ятником.
Там ідеться, що П.Г.Пужай 1915 р.народження. Вона родом з с. Пасічники і була третьою з восьми дітей у родині. Жінка мала важке дитинство, тяжко трудилася змалку, ледь пережила голод. Її батька-трудягу в результаті наклепу розстріляли. Щоб якось прогодувати сім’ю, Пелагея вирішила стати трактористокою, бо довідалася, що в село саме прибули перші трактори і ті, хто на них працював, порівняно краще заробляли.
Але доньку репресованого на курси в МТС взяли лише з третього разу. Згодом довірили їй маленький ХТЗ. На ньому трактористка чесно і самовіддано культивувала, орала, сіяла, жнивувала, а ще на ходу в тракторі їла, аби більше зробити. Як писала журналістка Ніна Ребрик, жінка так полюбила свою роботу, що про іншу й не мріяла. Було, за день розбере трактор, перемиє в керосині усі деталі і знову складе. Коли один з трактористів заробив “на горіхи”, його “Універсал” і доручили совісній Пелагеї.
Трактор на чужині був найріднішим
Але згодом війна покликала трактористку в евакуацію на цьому ж тракторі зі знаряддям трудитися у Воронезьку, Ростовську і Сталінградську області. Трактор для жінки на чужині був найріднішим. У січні 1945 Пелагея повернулася на своєму залізному коні в рідні краї і на додачу привезла ще чимало різних деталей, які траплялося взяти дорогою з техніки, що не підлягала відновленню. Натерпілася від поневірянь і праці молода трактористка, а сам “Універсал” вернувся додому не в кращому стані і жінці видали новий (саме той, що й височів у Решетилівці на п’єдесталі).
Згодом трактористка Пелагея вийшла заміж і оселилася у сусідньому з Решетилівкою селі М’якеньківка, де нажили з чоловіком діток. За важку і результативну працю Пелагея Пужай отримала дуже почесний на ті часи орден Трудового Червоного прапора, численні медалі і грамоти… У свої 80 років вона ще пекла хліб і тримала корову, поросят і птицю та порала город…
На памятному знаку під трактором на постаменті було закріплено металеву дошку, де російською мовою, як часто на памятниках тієї доби, зазначалося: “Заслужил ты честь и славу трактор-дедушка по праву”, а нижче — “Слава механизаторам!”. Чомусь імені славних трактористок “Універсала” на дошці не було вказано. Ймовірно, щоб узагальнити внесок усіх тих, хто не покладаючи рук важко трудився в полях…
