У серці Полтави, на площі Конституції, стоїть одна з найвизначніших архітектурних пам’яток України — Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського. Ця будівля, зведена на початку XX століття, стала першим яскравим зразком українського архітектурного модерну й донині вражає витонченим поєднанням народних традицій та модерних ідей. Саме тут почалася нова сторінка української архітектури, яку створив талановитий художник і архітектор Василь Кричевський. Далі на poltava-future.
Історія будинку Полтавського губернського земства (нинішнього музею) — це історія боротьби за національний стиль. Замість чергового «імперського» проєкту в стилі неоренесансу громадськість домоглася сміливого рішення, яке стало символом культурного відродження. У 2020-х роках ця споруда є не лише музеєм з численними колекціями, а й живою легендою, яку щороку відвідують тисячі туристів і дослідників.
Історія будівлі: як народився український модерн у Полтаві
Поштовхом до створення славетної споруди Полтавського краєзнавчого музею стала одвічна українська завзятість. Коли місцевий земський архітектор Олександр Ширшов представив проєкт нової будівлі в дусі безликого «разнесансу» — так Опанас Сластіон іронічно називав поширене тоді еклектичне змішування європейських історичних стилів, — відомий художник Сергій Васильківський різко його розкритикував. Його підтримали сам Опанас Сластіон, а також діяч «Просвіти», адвокат і редактор журналу «Рідний край» Микола Дмитрієв. Вони рішуче виступили за спорудження будинку земства в новому українському архітектурному стилі.
На подив багатьох полтавські чиновники підтримали цю ідею й оголосили конкурс. Перемогу неочікувано здобув маловідомий на той час молодий художник із Харкова — Василь Кричевський. Спочатку через необізнаність журі його проєкт навіть назвали «псевдомавританським», а згодом поблажливо — «южноруським» і «малоросійським».
Попри шалений спротив частини земців («нема і не може бути ніякого українського стилю!»), Кричевський три роки особисто керував будівництвом, удосконалюючи проєкт у ході робіт. Йому дісталися вже готові підвалини від попередників, але це не скувало, а навпаки — розпалило фантазію митця. Свідки згадували, як архітектор днями стояв навпроти споруджуваного будинку й показував робітникам різноколірні картки, за якими ті вкладали сріблясту, блакитну й зелену черепицю.
Неперевершена якість виконання позначалася на всьому художньому оздобленні. Для точного узгодження тональності майолікових вставок і облицювальної плитки майстри навіть спорудили спеціальну пробну стіну. Усю кераміку та декоративну цеглу виготовляли місцеві майстри — опішнянці та миргородці, щоправда, на спеціально закуплених німецьких верстатах.
Лише після того, як Кричевського звинуватили в «небезкорисливій затримці робіт», ображений архітектор покинув будівництво. Його опоненти полегшено зітхнули, але було вже пізно — вони самі мимоволі полюбили цей дивовижний будинок. Однак любові забракло фаховості: головний опонент Саранчов прикрасив дворові фасади своєю колекцією полив’яних кахлів, а замість задуманих Кричевським керамічних баранців на парапетах вестибюля з’явилися гіпсові куманці. Трохи схибили й друзі — панно Сергія Васильківського та Миколи Самокиша дещо відійшли від чистого модерну в бік академічного реалізму.
Та всі ці деталі не применшують головного. 9 жовтня 1906 року на закладній дошці Василь Кричевський власноруч написав пророчі слова: «Ми — піонери українського стилю, помилка не зараховується за фальш…» і додав латиною: «Я зробив усе, що міг; хай зробить краще той, хто може».
Так у 1908 році в Полтаві з’явилася будівля, яка започаткувала український архітектурний модерн і стала справжньою національною святинею.
Василь Кричевський — геній українського стилю
Василь Григорович Кричевський (1873–1952) народився в селі Ворожба під Лебедином (нині Сумська область) у родині повітового фельдшера. Уже в 13 років він вступив до Харківського залізнично-технічного училища, де опанував креслення та малювання. Його талант помітили швидко: з 15 років Василь проєктував житлові будинки, а в 19 років став помічником міського архітектора Харкова. Паралельно відвідував лекції з історії та історії мистецтва в університеті.
Саме Кричевського вважають творцем українського архітектурного модерну. Першим і найвідомішим проєктом у цьому стилі стала будівля Полтавського губернського земства. Для молодого митця цей будинок став справжньою місією — створити сучасну українську архітектуру, яка органічно поєднувала народні традиції з європейським модерном.
Після Полтави Кричевський перебрався до Києва. Серед його знакових київських робіт — будинок Михайла Грушевського та відомий «Роліт» (будинок письменників). У 1920-х роках він відреставрував будинок Тараса Шевченка на Хрещатицькому завулку й домігся створення там музею, а в 1930-х роках спроєктував меморіальний музей Шевченка в Каневі.
Кричевський був одним із засновників Української академії мистецтв (1917), керував майстернею архітектури та орнаментики, викладав у Миргородському керамічному інституті та Українському архітектурному інституті. Він глибоко досліджував народне мистецтво: керував килимарською майстернею Ханенків, працював в Опішні за гончарним кругом і вивчав місцеву кераміку.
Крім архітектури, Кричевський залишив величезну спадщину як художник (без спеціальної освіти), графік і сценограф. Він оформив понад десяток фільмів, серед яких «Звенигора» Олександра Довженка, працював над першим українським кольоровим фільмом «Сорочинський ярмарок». Протягом 50 років оформлював книги для Винниченка, Грушевського, Яновського, Рильського, Бажана та багатьох інших.
У 1918 році більшовики розстріляли з гармат будинок Грушевського, де жив Кричевський. Згоріла унікальна етнографічна колекція та багато робіт митця. З депресії його вивела пропозиція Грушевського розробити державну символіку УНР. Тоді Кричевський створив проєкт герба на основі тризуба князя Володимира.
Втім, саме Полтавський будинок земства залишився вершиною його архітектурної творчості — тим «піонерським» творінням, яким митець по праву пишався до кінця життя.
Унікальні архітектурні особливості будівлі
Будинок Полтавського краєзнавчого музею вражає гармонійним поєднанням форми, декору та новаторських технологій. Це не просто споруда, а справжній архітектурний маніфест, у якому народні традиції органічно злилися з європейським модерном. Ця будівля має унікальні архітектурні особливості.
Силует і композиція. Будівля має виразні ризаліти (виступи) та високі дахи, що нагадують традиційні українські хати й дерев’яні церкви. Фасади злегка сходяться догори, створюючи ефект пірамідальності — цей спосіб запозичений з тектоніки дерев’яних сакральних споруд і забезпечує візуальну стійкість. Загальна форма нагадує тризуб, хоча, за словами сучасних архітекторів, це було продиктовано насамперед практичними міркуваннями — потребою забезпечити краще природне освітлення й раціональне розміщення приміщень.
Шестикутні вікна — один із найвпізнаваніших і найхарактерніших елементів. Цей мотив походить із народної дерев’яної архітектури. Цікаво, що вікна першого поверху спочатку були арковими (за початковим проєктом Ширшова), тому Кричевський додав шестикутне обрамлення, щоб вони не вирізнялися із загального стилю.
Керамічне оздоблення. Фасад щедро прикрашений тисячами полив’яних плиток, майоліковими гербами 15 повітів Полтавської губернії та складними орнаментами. Усього для оздоблення використали понад 24 тисячі плиток для інтер’єрів і 70 тисяч одиниць черепиці. Виготовленням займалися найкращі майстри Опішні та Миргородської художньо-промислової школи. Для ідеального поєднання кольорів Кричевський навіть наказав спорудити пробну стіну. У внутрішньому дворику використали «живу» народну кераміку, виготовлену майстрами-кустарями без академічної освіти — саме такою її бачив автор.
Інтер’єри. Розкішні орнаментальні розписи, фризи та панно виконали Сергій Васильківський і Микола Самокиш. Особливо вражає велика зала засідань із трьома монументальними історичними полотнами: «Вибори полковника Пушкаря», «Голота і Татарин» та «Ромоданівський шлях». Кричевський особисто розробив сотні ескізів навіть для найменших деталей.
Будівля стала першою в Полтаві, де широко застосували сучасні матеріали та технології: залізобетон, металоконструкції, парове опалення та керамічну черепицю. Це зробило її не лише красивим, а й технічно прогресивним об’єктом свого часу.
Випробування війнами та радянським часом
Будинок Полтавського краєзнавчого музею пережив справжні трагедії, які ледь не призвели до його повної втрати.
У вересневі дні 1943 року німецькі війська, відступаючи під потужним наступом радянської армії, свідомо знищували найцінніші культурні об’єкти Полтави. Насамперед постраждав колишній будинок земства. 21, 22 і 23 вересня будівля три доби палала. Згоріли всі поверхи з експозиційними залами, підвальні фондосховища, бібліотека та архів. Експерти того часу оцінили збитки музею в 58 мільйонів карбованців, а самої унікальної споруди — у 10 мільйонів.
Відбудова затягнулася на довгі роки. У 1946–1947 роках учень і колега Василя Кричевського Петро Костирко підготував проєкт відновлення, але в післявоєнних умовах до робіт так і не стали. Реальні реставраційні роботи розгорнулися лише в 1954–1961 роках під керівництвом полтавських архітекторів В. Крачмера, Н. Квітки, Є. Андрейка та інших.
Через 21 рік після пожежі, у 1964 році, музей знову гостинно відчинив двері для відвідувачів. Однак повністю відтворити первісну красу 1908 року виявилося надзвичайно складно. Замість авторської зелено-блакитної черепиці поклали звичайну марсельську — місцеві майстри в Опішні та Миргороді вже не могли виготовити таку саму якісну дахівку. У великій залі засідань не вдалося відновити повноцінне орнаментальне малювання та три монументальні полотна Сергія Васильківського.
Справжнє відродження мистецького оформлення зали відбулося вже в незалежній Україні. Завдяки зусиллям архітектора Лева Вайнгорта (який працював у музеї з 1986 року) та київського художника-монументаліста Леоніда Тоцького відновили панелі з кахлями, орнаментальне малювання на сферичній стелі та три великі історичні полотна: «Обрання Мартина Пушкаря…», «Чумацький Ромоданівський шлях» і «Козак Голота». Спробували відновити й історичну черепицю, але через технічні причини довелося обмежитися строкатою, яка не повністю відповідає оригінальному задуму Кричевського.
Нині Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського є пам’яткою архітектури національного значення. Попри всі втрати та компроміси, будівля і далі перебуває в процесі реставрації та залишається одним із найважливіших символів українського культурного відродження початку XX століття. Кожна відновлена деталь тут — це не просто ремонт, а акт збереження національної ідентичності.
Сучасне значення музею
Будинок Полтавського краєзнавчого музею — це значно більше, ніж просто музейна будівля. Це символ національного культурного відродження початку XX століття, один із найяскравіших проявів того, як українці шукали й знаходили власну архітектурну ідентичність в умовах імперського тиску. Саме з будівлі Полтавського земства розпочався український архітектурний модерн — напрям, який згодом поширився в інших містах України та вплинув на розвиток національного дизайну, декоративно-прикладного мистецтва й навіть сучасної архітектури.
Для Полтави ця споруда залишається справжньою візитівкою міста та точкою тяжіння для туристів. Тут щороку проводять екскурсії, тематичні заходи, фотосесії та культурні події. Місцеві жителі пишаються нею як одним із найважливіших символів полтавської історії та української творчої стійкості.
Відвідуючи музей, обов’язково зверніть увагу на деталі: як сонячне світло грає на полив’яній кераміці, як шестикутні вікна змінюють атмосферу інтер’єрів залежно від часу доби, як орнаменти й майолікові герби розповідають історію краю. Це не просто архітектура — це втілена пам’ять про талант Василя Кричевського, завзятість полтавської громади та незламність українського духу.
Джерела:
- https://parafia.org.ua/SUM/piece/
- https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/sichen/12/1873-narodyvsya-vasyl-krychevskyy-hudozhnyk
- https://andy-travel.com.ua/poltava-gubernske-zemstvo
- http://histpol.pl.ua/ru/biblioteka/ukazatel-po-avtoram/avtory-kh/khanko-vitalij-nikolaevich?id=8073
- https://localhistory.org.ua/rubrics/building/budivlia-shcho-zapochatkuvala-ukrayinskii-modern/
- https://portalhistoryua.com/historical-monument/budynok-poltavskogo-gubernskogo-zemstva/
- https://www.ukrainer.net/poltava-muzey/