20 роки ХХ століття у Полтаві були позначені яскравими політичними подіями. У 1919 році Полтаву захопили денікінці. Вони організовували масові арешти радянських активістів, розстріли без судового слідства та погроми. На противагу їм у місті роботу проводили радянські агітатори, партійні та революційні комітети, що знаходилися в Кременчуці. Полтава, повідомляє сайт poltava-future, жила у буремний час, були створені підпільні партійні осередки на підприємствах, проводяться постійні страйки робітників, розроблялися диверсії.
Початок соціалістичного будівництва
Рада робітничих і червоноармійських депутатів розгорнула роботу, щоб залучити якомога більше працівників до активної участі в соціалістичному будівництві. Вони проводили заходи по налагодження роботи на підприємствах, намагалися подолати продовольчу кризу і допомагати голодуючим у північним районах країни. Відбувалася мобілізація трудящих для боротьби проти так званих білополяків і Врангеля, до боротьби переважно долучалися комуністи і комсомольці.
7 червня 1920 році на мітингу в Полтаві виступив нарком освіти Луначарський, з розповіддю про становище радянської країни і закликом організовувати відсіч ворога.
Це спричинило широкомасштабні мітинги, об’єднані збори представників партійних організацій, профспілок та військових організацій міста, які постійно розробляли заходи для мобілізації сил на боротьбу проти Врангеля.
Радянська влада була зацікавлена в налагодження господарського життя міста. Їй було вигідно розв’язати господарські та економічні проблеми і якнайшвидше почати відбудову промисловості, тим самим піднімаючи економіку Радянського Союзу. Тому вони робили все для того, щоб показати організацію постачання робітникам продовольства та поліпшення умов життя.
До того ж радянська влада вирішила боротися з неписьменністю краю. Був створений Полтавський комітет по лікнепу. Він пропонував усім неписьменним громадянам протягом трьох місяців вступити до шкіл грамоти.
Життя містян після завершення громадянської війни
Після завершення громадянської війни радянська влада розгорнула в місті своєрідну господарську та культурно-освітню роботу. В 1921 році були проведені суботники, на яких ремонтувалися паротяги, налагоджувалося роботи майстерень, фабрик заводів, залізниці, впорядковувалися вулиці і тротуари. Вся робота проводилася під широкомасштабною егідою пропаганди та закликів до будівництва комунізму. Полтавцям заповняли, що тільки спільними зусиллями, енергійною і напруженою боротьбою можна побудувати господарський фронт. Містяни також брали участь у заготовці продуктів і речей для робітників Донбасу.
Багатьох відданих комуністів і членів профспілок було відправлено в село для роз’яснення суті продподатку і забезпечення виконання норми. Вже листопаді того ж року Полтавщина здала більше 11 тисяч пудів хліба, тобто перевиконала річне завдання на 32%.
Завдяки невтомній та наполегливій праці полтавці у 1921 році відновили цегельний завод, шкіряний завод, ливарні майстерні, державний олійний завод, млини і макаронну фабрику, завод «Мило», сірникову фабрику та завершували будівництво хлібного заводу.
Промисловість краю і комуністичне начало
На кінець 1923 року у Полтаві було 224 промислових підприємств, переважно невеликих. На одному такому заводі працювало від кількох десятків до декількох сотень людей, всього працівників промисловості налічувалися 6242 особи.
Представники Полтавської комуністичної партії були засліплені своїми трудовими перемогами та неймовірно пишалися ними. Радянська пропаганда зробила все, щоб важка трудова праця розцінювалася містянами як їх величезний внесок у світле майбутнє всієї держави. Свідченням цього є лист до Леніна, прийнятий на урочистих зборах Полтавської міської партійної організації, профспілок, фабзавкомів і військовослужбовців. У ньому трудящі писали про виховну роль роботи на Україну і віру у майбутню перемогу та світову революцію.
Коли у 1920 році Ленін помер, у Полтаві відбувалися величезні мітинги, засідання, збори присвячені пам’яті вождя. Люди свято вірили в його настанови та обіцяли неухильно виконувати заповіді Ілліча під керівництвом комуністичної партії.
Насправді ж на Полтавщині відчувалася криза палива та сировини для деяких підприємств, тому вони почали консервацію свого виробництва. На ще діючих підприємствах продуктивність праці та заробітна плата робітників знижувалася, подекуди була нижчою, ніж до війни. Чимало робітників втрачали роботу.
Купівельна спроможність населення знижувалася шаленими темпами, це призводило до залежування товарів, скорочення виробництва і закриття деяких фабрик.
Основним способом боротьби з цим була пропаганда, створювалися виробничі наради на підприємствах, гуртки по науковій організації праці, комісії сприяння. Загалом вони давали позитивні результати у розвитку економіки Союзу, але не для пересічного жителя, всюди відчувалось зростаюче зубожіння. Так була організована панчішна фабрика «Текстильник» для створення вигляду боротьби з безробіттям. У 1925 році почала працювати тютюнова фабрика. В цей час вже діяли майже всі промислові підприємства міста.
Професійна освіта та працевлаштування
Робітників готували як кваліфікованих кадрів, для них відкривали спеціалізовані школи, лікнепи та школи для малописьменних. У грудні 1903 року в Полтаві було організовано товариство допомоги по ліквідації неписьменності, яке через рік вже налічувало 1251 член.
У 1921 році у Полтаві об’єднали педагогічний інститут та історико-філологічний факультет Харківського університету, так утворився Полтавський інститут народної освіти, який готував педагогічні кадри. Кооперативний технікум також був перетворений на інститут, колишнє земське ремісниче училище реорганізували в технікум. Школа садівництва готувала агрономів. Фельдшерську школу перетворили на акушерську, відкрили середнє педагогічне училище.
Серед соціальних чи культурних зрушень було не так багато позитивних речей. Соціальна сфера працювала більше на будівництво. З 1920 по 1938 роки у Полтаві поклали бруківку на 88 кілометрах вулиць, побудували 109 кілометрів тротуарів, 75 кілометрів водопроводу та 13 кілометрів каналізації. Житлові будинки зводилися переважно для робітників заводів та фабрик, вони передбачалися як соціальне житло, яке з роками можна було відпрацювати і вважати своїм. Тоді ж вулицями пішли перші автобуси.
Культурні зрушення початку 20 століття
Для проведення культурних заходів відкрили клуби, так, клуб залізничників вміщав 1000 глядачів, мав бібліотеку, різні кабінети. Культурно-масової роботи проводилися переважно для працюючого населення. 1926 року в Полтаві відбувся перший концерт капели бандуристів, яким керував Гнат Хоткевич, згодом художнім керівником став Володимир Кабачок.
У цей період засновується стаціонарний музично-драматичний театр імені Миколи Гоголя. З’являються місцеві трупи та приїжджають театри з гастролями. Роль культурно-освітньої організації себе взяли також музеї. Найбільшим був краєзнавчий музей, у фондах якого налічувалося більше 100 тисяч експонатів.
1928 року в будинку, де проживав письменник Володимир Короленко відкрито літературно-меморіальний музей. Експозиція складалася з особистих речей письменника, його видань.
Архітектура 20 років ХХ століття
Архітектурні стилі Полтави ХХ століття зазнали великого впливу Петербурзької архітектурної школи. Полтава дещо переймала риси Харкова, але оскільки була менш розвиненим, провінційним місто тому стильові новації тут запроваджувалися досить пізно і зазнавали суттєвого впливу місцевих традицій.
Особливості містобудування Полтави зумовлені традиціями доби класицизму, оскільки саме тоді почалася активна розбудова в міських вулиць. У композиційних точках міста розташовувалися громадські будівлі, в яких відчувалися віяння класичного напряму еклектики з характерними кутовими будівлями, фронтальними тощо. Прикладами цього стилю є торговий будинок Токаревої, Земський музей і бібліотека, товариство взаємного кредиту.
Оскільки вулиці міста були забудовані нещільно, це дозволяло розмаїття архітектурних стилів. Кожна нова будівля не враховувала особливості архітектурного стилю сусідніх. А з віддаленням від центру з’являлися все більше об’єктів цегляного стилю без історичних прототипів та декору.
Відображення архітектурних стилів у полтавських будівлях
На перший план полтавських будівель ставилася їх функціональність та економічність.
Основною рисою полтавської архітектури є перевага існування прототипів класичного спрямування. Майже всі будівлі міського значення були збудовані за певними зразками. Це показує ідеологічне значення Полтави, як символу російської влади та перемоги над шведами у Полтавській битві. У будівлях просвітницьких та освітніх закладах відображені риси неоренесансу років гуманізму та просвітництва. Риси неокласицизму ти неоренесансу вбачаються у прибуткових будинках і деяких особняках. А житлові будівлі не мали певного стильового рішення.
Стиль особнякового будівництва поєднував різноманітні стильові напрями. Тут спліталися середньовічна еклектика зі східними прототипами та модерном. Тому оздоблення особняків виражало, перш за все, смаки власників, їх матеріальний достаток та статус у суспільстві. Так особняк Бахмутського є незвичним прагненням створити вишуканий, екзотичний образ, який перегукується з красою дружини та її захопленням східною архітектурою.
Яскраві архітектурні пам’ятки Полтави минулого століття
Прибутковий будинок Перцовича навпаки був з відгомоном романського стилю та готичної архітектури, які вказували на лицарство, гідність та доблесть відвідувачів.
Навіть неоднорідність соціально-класового складу суспільства впливала на архітектурні рішення. Адже творча інтелігенція була залюблено в український національний романтизм, буржуазія віддавала перевагу модерну, правляча верхівка схилятися більше до класичної стилізації.
Досі зберігаються будівлі, які є яскравими представниками цегляного стилю. У ХХ столітті він набув великої популярності, адже був економічно вигідним та довговічним. Його не треба було облицьовувати і фарбувати. Оскільки в Полтаві було багато цегляних заводів, вони задовольняли різні смаки та постачали будівельний матеріал різного ґатунку. Спочатку цей стиль був підвладний історичним прототипам, алепотім виступав як самостійне художнє оформлення. Цегла була частиною декорації та вказувала на ідеї модерну і свободу від історичних прототипів.
Полтавське Губерське земство
Однією з перших та найбільш масштабних будівель українського національного романтизму була споруда Полтавського Губерського земства. Вона стала своєрідним відображенням духу тодішньої Полтави спорідненої зі своїм народом.
Цей стиль вказував на національну свідомість жителів, був відгомоном політичного і культурно-просвітницького життя міста. Одним з поштовхів розвитку романтичного стилю стало відкриття пам’ятника Івану Котляревському, який зміцнив національну свідомість містян.
Митці були залюблені ідеєю створити народний будинок, який відображатиме історію та українську художню творчість. Будинок Полтавського губернського земства створений з елементами традиції форми архітектурного стилю сіл Полтавщини, який переплітається із розписом та майолікою.
Будівлі, що збереглися до наших часів
Будинок Бахмутського, автором якого є імовірно Владислав Городецький, відзначається оригінальністю серед полтавських споруд. Розташований на вулиці Пилипа Орлика і споруджений в стилі раннього романтичного модерну. Фасади оригінально прикрашені стилізованими елементами мавританської архітектури, припускають, що архітектор пристрасно захоплююсь американським сафарі.
Двоповерховий червоний будинок з декоративної цегли в центрі міста — будівля дворянської селянського банку, в якій нині розташоване обласне управління служби безпеки України, привертає увагу кольором та оригінальністю композиції. Фасади оздоблені мозаїчними панно, різнобарвною керамікою, металом та скульптурами серен. Проєкт будинку розроблений під впливом так званого псевдоросійського стилю, що поєднує риси московського стилю і модерну.
