Володимир Челомей: від полтавських вулиць до вершин радянської космонавтики

Володимир Миколайович Челомей — видатний радянський учений і конструктор, чий внесок у ракетобудування та космічні системи увійшов в історію. Його шлях від дитинства у Полтаві до створення ракет-носіїв «Протон», міжпланетних та орбітальних станцій показує, як ранні захоплення технікою та конструюванням перетворюються на досягнення світового рівня. Полтавський період життя Челомея став ключовим для формування інженерного мислення та наукової кар’єри, а перші експерименти з моделями літаків і фотоапаратами заклали фундамент для майбутніх космічних відкриттів. Дізнаємося, яким було життя знаменитого винахідника. Далі на poltava-future.

Ранні роки та Полтава

Володимир Миколайович Челомей народився 30 червня 1914 року в місті Седльце Привіслянського краю (тоді територія Російської імперії, нині Польща) у родині учителів. Батько, Микола Миколайович, був дуже освіченою людиною, захоплювався хімією та добре малював. Мати, Євгенія Хомівна (у дівоцтві Клочко), викладала мову та літературу, а згодом — біологію. Вона була родом з Полтави. У родині Челомеїв панувала атмосфера науки та освіти.

У 1914 році після початку Першої світової війни Євгенія Хомівна з немовлям і сестрою чоловіка переїхала до Полтави, де оселилася разом із нащадками Пушкіна та родичами Гоголя — Данилевськими. Саме це сусідство, за власними словами Володимира Миколайовича, сильно вплинуло на його виховання та формування характеру. Вони жили однією великою родиною серед книг і портретів великих предків. У будинку була велика домашня бібліотека, до якої Володя мав вільний доступ. Тут він познайомився зі світом літератури, а також з музикою, займаючись під керівництвом Софії Миколаївни Данилевської, яка прищепила йому любов до гри на фортепіано.

Інтерес до природи та науки проявлявся у Володимира з ранніх років. Майбутній винахідник збирав метеликів, описував і малював їх. Це захоплення вплинуло й на його друга Олександра Данилевського, який став відомим ентомологом. Перші технічні навички Володимир проявив у школі: майстрував моделі автомобілів та літаків, розв’язував головоломки, багато читав про фізику та історію техніки. У 14 років він здивував батьків, створивши власний фотоапарат і зробивши перші знімки, які за якістю були порівнянні із заводськими.

Після закінчення семирічної трудової школи в 1927 році Челомей вступив до Київського автомобільного технікуму. У 1932 році він став студентом авіаційного факультету Київського політехнічного інституту — того самого, де раніше навчався Сергій Корольов. Навчання в університеті Володимир поєднував із роботою техніком-конструктором у філіалі Науково-дослідного інституту цивільного повітряного флоту. У віці 18 років Челомей написав свою першу наукову працю — «Тепловий розрахунок двигуна», застосувавши для розв’язання задачі апарат векторного числення.

Навчання та становлення інженера

Володимир Челомей продовжував розвивати свої здібності не лише на заняттях у Київському політехнічному інституті, а й відвідував лекції з математичного аналізу, теорії пружності та механіки в Київському університеті. У студентські роки він мав можливість зустрічатися з видатними ученими — академіком Д. А. Граве, відомим своїми працями з алгебри та механіки, Н. М. Криловим, фахівцем з нелінійної механіки та числових методів, та іншими дослідниками. Спілкування з цими людьми відіграло важливу роль у формуванні наукового світогляду Челомея.

Уже 1936 року у київському видавництві «Укргизместпром» вийшла його книга «Векторне числення». Курс Челомея, як відзначали фахівці, був «коротким, ясним і дуже корисним для застосувань, містив цікаве використання векторного аналізу в механіці». За гонорар Володимир купив матері зимове пальто з хутряним коміром, яке вона носила довгий час — до 1954 року.

У студентські роки проявився інженерний талант Челомея. Він умів знаходити «хворі» вузли у складних машинах, досліджувати причини їх поламок та пропонувати нестандартні рішення. Під час практики на Запорізькому моторобудівному заводі влітку 1935 року молодий інженер зіткнувся з проблемою колінчастого вала нового поршневого авіаційного двигуна типу БМВ-6, ліцензію на виробництво якого було придбано за кордоном. На подив досвідчених фахівців Володимир запропонував зробити вал тоншим, а не товстішим, що розв’язало проблему.

Цікавість і прагнення до інновацій привели його до ідей реактивної техніки. Він читав роботи К. Е. Ціолковського та Б. С. Стєчкіна про повітряно-реактивні двигуни й сам розробив концепцію пульсуючого двигуна — системи, де клапани відкривалися й закривалися під тиском зустрічного потоку повітря, створюючи цикли підвищеного тиску та розрідження, що дозволяло літаку значно збільшувати швидкість. Цей проєкт став «напрацюванням ідей» на майбутнє, які пізніше втілилися в його перших ракетних розробках.

У 1937 році Володимир закінчив інститут з відзнакою на рік раніше терміну, захистивши дипломну роботу «Коливання в авіаційних двигунах», визнану перспективною. Період 1937–1938 років виявився плідним: у «Трудах Київського авіаційного інституту» вийшли 14 його статей, а також стаття в «Журналі Інституту математики АН УРСР». У 1940 році молодий учений увійшов до числа 50 найкращих кандидатів наук СРСР, прийнятих до спеціальної докторантури при Академії наук, що стало визнанням його видатних здібностей і потенціалу.

Розробки в роки Другої світової війни

Після початку Другої світової війни Володимир Миколайович Челомей продовжував працювати на передовому фронті радянської авіаційної інженерії. Він очолив відділ з розробки пульсуючого повітряно-реактивного двигуна в Центральному інституті авіаційного моторобудування імені П. І. Баранова (ЦІАМ), що стало першим великим практичним застосуванням його ідей в оборонній техніці.

У той час у Німеччині інженер Пауль Шмідт створював аналогічний пульсуючий двигун для літака-снаряда «ФАУ-1». У червні 1944 року, коли стало відомо про використання гітлерівцями цих літальних апаратів проти Англії, Державний комітет оборони (ДКО) поставив завдання створити нову радянську зброю — безпілотну бойову техніку. Володимир Челомей, якому тоді було лише тридцять років, був призначений головним конструктором і директором заводу.

Уже через пів року пройшли перші випробування десятків літаків-снарядів. Запуски проводилися спочатку з бомбардувальників Пе-8, а пізніше — з Ту-2. Десята модифікація нової зброї отримала позначення «10Х» і продемонструвала високу ефективність.

Навесні 1945 року Челомею зателефонував Сталін і запитав, чи варто використовувати літаки-снаряди в бойових діях. Відповідь Володимира Миколайовича була зваженою та продуманою:

— Ні, товаришу Сталін, перемога близько, а застосування зброї може спричинити великі жертви серед мирного населення.

— Правильно, товаришу Челомей, — погодився Сталін.

У результаті готові ескадрильї важких бомбардувальників із підвішеними до них «10Х» так і не злетіли. Цей епізод свідчить, що у Челомея була не лише інженерна проникливість, а й почуття відповідальності за наслідки своїх розробок.

Внесок у післявоційну ракетну та космічну програму СРСР

Після закінчення Другої світової війни інженерний талант Володимира Челомея повністю проявився в радянській авіаційній та ракетній промисловості. Його розробки застосовувалися не лише на крилатих ракетах, а й на експериментальних авіаційних установках. Наприклад, 3 серпня 1947 року на авіаційному святі в Тушино, за свідченнями історичних джерел, демонструвалися реактивні прискорювачі конструкції Челомея, що привертали увагу глядачів і висвітлювалися в газетних публікаціях того часу.

У 1952 році за поданням ученої ради МВТУ Челомею надано звання професора. Педагогічна діяльність була важливою частиною життя конструктора: в аудиторії він був цікавим лектором, який умів перетворювати складні теми, наприклад теорію коливань, на наочні й захопливі заняття.

У середині 1950-х років Челомей досліджував ефекти коливань у механіці, зокрема вплив вібрацій на стабільність систем та точність роботи приладів. Ці дослідження мали безпосереднє практичне застосування: під час запусків ракет вібрації передавалися на гіроскопи та системи управління, що впливало на точність польоту.

У 1958 році Володимир Челомей був обраний членом‑кореспондентом АН СРСР, а в 1962 — академіком. Він очолював ОКБ‑52, яке пізніше стало Центральним конструкторським бюро машинобудування та НВО «Машинобудування». Під його керівництвом розроблялися міжконтинентальні балістичні ракети та ракети‑носії сімейства «Протон», а також проводилися роботи зі створення носіїв для автоматичних космічних апаратів і орбітальних станцій серій «Салют» і «Алмаз». Завдяки Челомею ОКБ‑52 стало одним із провідних центрів радянської ракетно‑космічної науки та техніки.

На ракетоносіях, створених у його конструкторському бюро, запускалися перші супутники серії «Політ» та автоматичні космічні апарати для дослідження Місяця, Венери, Марса та комет («Луна», «Венера», «Марс», «Вега»). Ці запуски здійснювалися за участю ОКБ‑52 у складі великої радянської системи космічних розробок, де Челомей відповідав за проєктування і керівництво роботою над носіями.

Крім того, під його керівництвом проводилися розробки орбітальних станцій серії «Салют», включно з великими науково‑дослідними комплексами, які стали базою для подальших проєктів міжорбітальних буксирів та спеціалізованих модулів для наукових і виробничих потреб.

Робота до останнього дня

Життя Володимира Миколайовича Челомея було повністю присвячене інженерії та науці, але він був не лише трудоголіком. Генеральний конструктор любив спорт — футбол та хокей, а також катався на ковзанах, азартно грав у шахи та захоплювався книгами, збираючи їх протягом усього життя. Він вільно володів французькою, англійською та німецькою мовами, чим вражав колег під час подорожей, наприклад на авіаційний салон у Ле-Бурже.

Інженерне мислення Челомея застосовувалося навіть поза роботою. Він придумував медичні пристрої та прилади, допомагаючи знайомим. Одного разу Володимир Миколайович сконструював спеціальне ліжко для постраждалого після аварії, яке прискорило процес відновлення. Але головне місце в його житті займала робота. Іноді він настільки заглиблювався в розв’язання технічної задачі, що забував про їжу, відпочинок і навіть про те, що потрібно зняти пальто в кабінеті. Перед сном він обов’язково розв’язував якусь інженерну задачу й часто засинав з олівцем та блокнотом у руках.

Особисте життя винахідника не було бурхливим. Володимир Челомей був одружений один раз. Дружина Нінель Василівна народила йому двох дітей. Син Сергій став інженером-випробувачем ЦКБМ і навіть проходив підготовку як космонавт. Донька Євгенія після заміжжя стала Тализіною.

Навіть у поважному віці Володимир Челомей залишався повним енергії, струнким і бадьорим. У грудні 1984 року учений перебував на дачі. Вранці була ожеледиця, і винахідник упав, пошкодивши ногу. Медики діагностували перелом і вирішили госпіталізувати конструктора. Володимир Миколайович відправився до лікарні з купою книг. У лікувальному закладі він продовжив працювати. На третій день лікарі дозволили пацієнту встати.

Вранці 8 грудня Володимир Миколайович розмовляв із дружиною. Вони обговорили дітей, після чого Челомей сказав, що спав погано, але тепер почувається добре. Далі пролунала вже знайома фраза: «Я таке придумав!»… А потім настала тиша. Це були його останні слова.

Володимира Челомея поховали на Новодівочому цвинтарі у Москві.

Джерела:

Що таке проксі і як їх налаштувати з максимальною користю для себе: повний гід

IT-стартап “IT STEP Academy” у Полтаві: шлях до успіху

ІТ-освіта у Полтаві: які можливості надають місцеві виші?

Топ ІТ-компаній Полтави: хто формує техно-сцену міста

Розвінчуємо міфи про IT-сферу у Полтаві

Полтавський інженер Ігор Ільченко: як MARS змінює світ біонічних протезів

Микола Пильчиков: полтавський фізик і винахідник, який випередив свій час