Юрій Кондратюк — ім’я, яке, можливо, знайоме далеко не кожному, але яке точно ніколи не буде забуте тими, хто цікавиться історією космонавтики та науки загалом. Цей полтавський учений, інженер і теоретик космічних польотів залишив незабутній слід у світовій науці, попри свою важку долю та майже повне незаслужене забуття на батьківщині. Кондратюк був одним із тих, хто передбачив і розробив основи теорії ракетних польотів і міжпланетних подорожей, багато з яких згодом стали основою для реальних космічних місій. Далі на poltava-future.
І хоча на Заході праці та відкриття полтавця були визнані ще на початку XX століття, на рідній землі його ім’я ще довго залишалося в тіні. Проте це не завадило ідеям Юрія Кондратюка прославити Україну та Полтаву на весь світ і справити величезний вплив на розвиток світової космонавтики.
Дитинство та юнацтво полтавського генія
Пророк космічної ери народився у Полтаві 9 червня 1887 року в родині хрещеного в католицтво єврея Ігнатія Бенедиктовича Шаргея та обрусілої шведки Людмили Львівни Шаргей, яка до шлюбу була баронесою Шліппенбах. До заміжжя вона жила у Києві, де працювала викладачкою французької мови та географії у Києво-Подільській жіночій гімназії. Тут вона познайомилася зі студентом природничого відділення фізико-математичного факультету Імператорського університету святого Володимира. Він був уродженцем Бердичева, куди його батьки переїхали з містечка Кретинґе Тельшевського повіту Ковенської губернії. У шлюб із Людмилою Львівною Шліппенбах Ігнатій Бенедиктович вступив лише після прийняття хрещення.
Подружжя прожило разом зовсім недовго, тому Олександр Шаргей виховувався в домі бабусі, яка працювала акушеркою, та її другого чоловіка — земського лікаря, а згодом начальника 3-го відділення казенної палати, статського радника Акіма Никифоровича Даценка. Коли маленькому Олександру виповнився один рік, його батько вирушив на навчання до Вищої технічної школи в Дармштадті (Німеччина).
Доля матері полтавського генія виявилася ще трагічнішою. Бувши вагітною, вона вирушила на багатолюдну демонстрацію, де була заарештована. Перебуваючи в ув’язненні, жінка зійшла з розуму. Сина вона народжувала вже в стані психічного розладу. Людмилу Львівну помістили до колонії душевнохворих у селі Малі Будища. Пізніше її перевели до Полтавської лікарні для душевнохворих поблизу Шведської могили. Там нещасна жінка і провела залишок свого життя. Коли синові Олександру було 12 років, вона померла.
У 1903 році Ігнатій Шаргей переїхав до Петербурга, де у 1906 році одружився вдруге. Його обраницею стала Олена Петрівна Гіберман, донька відомої лікарки-гінекологині та перекладачки медичних праць Поліни Ізраїлівни Лур’є-Гіберман. Через рік Ігнатій Бенедиктович вступив до гімназії на Васильєвському острові. У цьому районі сім’я часто змінювала квартири, але всюди він жив разом зі своєю тещею.
У 1910 році в новій родині Ігнатія народилася донька Ніна. Того ж року батько Олександра помер, і хлопець змушений був повернутися до будинку бабусі та дідуся. У 1910 році він вступив до Другої полтавської чоловічої гімназії, де навчався до 1916 року й закінчив її зі срібною медаллю. Після цього полтавець вступив до Петроградського політехнічного інституту, однак уже в листопаді його призвали до армії та зарахували до школи прапорщиків при юнкерському училищі. До демобілізації в березні 1918 року Шаргей воював на турецькому фронті в чині прапорщика. Після Жовтневої революції 1917 року його як офіцера призвали до Білої армії, але згодом він дезертував.
Після захоплення Києва більшовиками Олександр Шаргей намагався втекти за кордон, однак його затримали й повернули назад. Тоді були дуже неспокійні часи. Мачуха Олена Петрівна Гіберман допомогла пасинку отримати документи, на ім’я Юрія Васильовича Кондратюка. Під цим іменем Олександр Гнатович прожив до кінця своїх днів.
Життя у Сибіру
З 1921 року полтавець працював на Південній Україні, Кубані та Північному Кавказі, де змінив кілька професій. У 1927 році Кондратюк, побоюючись викриття, вирушив до Сибіру. Він вважав, що далеко від рідних місць йому буде легше жити під чужим прізвищем. У 1930 році Кондратюк спроєктував і побудував найбільше зерносховище у світі під назвою «Мастодонт» на 10 000 тонн зерна. За це спорудження винахідника заарештували разом із місцевим інженером Петром Горчаковим. На спеціалістів написали донос, у якому їх звинуватили у шкідництві.
Авторам анонімки здалося дивним, що елеватор був збудований без металу та цвяхів — за принципом зрубу. У доносі стверджувалося, що проєктанти зробили це навмисно, аби споруда в один момент обвалилася і зерно зникло. Насправді ж «Мастодонт» багато років служив людям. Він витримав землетрус і суворі морози, а був знищений лише у 1980-х роках через пожежу, розведену безхатьками на його території.
Кондратюка та Горчакова тоді засудили до трьох років ув’язнення, яке замінили засланням. Оскільки заслати далі вже було нікуди, термін довелося відбувати у Сибіру — у конструкторському бюро при ОДПУ.
Праці Кондратюка
У 1929 році Юрій Васильович видав книгу під назвою «Завоювання міжпланетних просторів». Вона вийшла накладом у 2000 примірників. Кондратюк надрукував її власним коштом. Саме ця книга принесла полтавцю світову славу. У ній учений вперше виклав послідовність етапів освоєння космосу та розрахував оптимальну траєкторію польоту космічного корабля до Місяця. Полтавський винахідник запропонував використовувати вертикальний підйом ракети крізь щільні шари атмосфери, після чого апарат мав вийти на навколоземну орбіту. Опубліковані розрахунки полтавця згодом використали спеціалісти NASA в місячній програмі Apollo. Запропонована полтавцем траєкторія отримала назву «траса Кондратюка».
Окрім того, винахідник запропонував відправляти на Місяць екіпаж із трьох осіб. Двоє космонавтів мали здійснити посадку на поверхню небесного тіла, а третій — залишатися на кораблі на орбіті навколо Місяця. Через 40 років американські астронавти Ніл Армстронг, Едвін Олдрін і Майкл Коллінз діяли саме за такою схемою.
Будівництво вітроелектростанцій
Під час роботи у конструкторському бюро Юрій Васильович дізнався про конкурс на ескізне проєктування потужної Кримської вітроелектростанції, оголошений Наркоматом важкої промисловості. Разом із Горчаковим вони взялися за реалізацію проєкту. Згодом до роботи долучився майбутній розробник Останкінської телевежі у Москві архітектор Микола Микитин. У листопаді 1932 року інженерам дозволили вирушити до столиці СРСР. Незабаром Кондратюка достроково звільнили від заслання. Проєкт визнали найкращим на конкурсі.
У 1933 році полтавець почав працювати у філії Інституту промислової енергетики у Харкові, який на той час був столицею України. У лютому 1934 року проєкт був повністю підготовлений, а вже у 1937 році розпочалася його реалізація на горі Ай-Петрі. Через рік влада ухвалила рішення про припинення проєктування потужних вітроелектростанцій. Саме в цей період Кондратюк отримував дуже вигідні пропозиції співпраці від Сергія Корольова. Кондратюк відповів на них відмовою. Ймовірно, полтавський винахідник побоювався бути викритим.
Друга світова війна
Після початку радянсько-німецької війни полтавець добровольцем пішов до народного ополчення. Його зарахували до роти зв’язку телефоністом другого стрілецького полку 21-ї Московської дивізії народного ополчення Київського району 33-ї армії Резервного фронту. Пізніше він служив в інших підрозділах. Водночас точні обставини його загибелі й досі залишаються загадкою. За однією з версій, Кондратюк загинув у лютому 1942 року під час служби в 110-й стрілецькій дивізії 33-ї армії на посаді помічника командира взводу 1291-го стрілецького полку. Нібито його поховали у братській могилі. Проте документальних підтверджень цього факту не знайдено.
За іншою версією, вирушивши добровольцем на фронт, полтавець потрапив у полон до німців. При ньому був зошит із записами на тему ракетно-космічних досліджень. Нібито розрахунки винахідника привернули увагу одного з німецьких фахівців, після чого Кондратюка відправили до Вернера фон Брауна — керівника ракетної програми нацистської Німеччини. Після війни Кондратюка забрали до США, де йому довелося знову змінити ім’я.
Ще за однією версією, після перебування в полоні, побоюючись переслідування в СРСР, полтавець сам вирушив до США. Цю гіпотезу підтверджує той факт, що в американському журналі Life з’явилася замітка, в якій зазначалося, що російський винахідник Юрій Кондратюк помер у 1952 році, залишаючись невідомим широкому загалу.
Особисте життя Кондратюка
Полтавський геній ніколи не був одружений і не мав дітей. Принаймні офіційних даних про це немає. Водночас відомо, що він був безтямно закоханий у Зою Ценіну. Подейкують, що Кондратюк придбав у неї квартиру в Новосибірську. У них був бурхливий роман, однак на пропозицію руки й серця полтавця жінка відповіла відмовою. Тоді Кондратюк зібрав речі й просто пішов. Більше вони не бачилися.
Реабілітація вченого
Реабілітовано Юрія Кондратюка було лише у березні 1970 року судовою колегією з кримінальних справ Верховного Суду РРФСР. У справі полтавця не знайшли складу злочину. Існує думка, що за відновленням доброго імені Юрія Васильовича стоїть його однополчанин і колишній товариш по службі, а згодом інженер-конструктор КБ імені Льовочкіна Борис Романенко. Після виходу на пенсію він присвятив себе космічній журналістиці.
У 1992 році ім’я Кондратюка було присвоєно Новосибірському аерокосмічному ліцею. На честь полтавського генія названа одна з площ у Новосибірську. В Україні засновано медаль імені Кондратюка. У Полтаві відкрито пам’ятник Юрію Кондратюку. У 1997 році ім’я винахідника отримав Полтавський технічний університет.
У 1970 році ім’ям Кондратюка назвали кратер на зворотному боці Місяця. У 1977 році на честь полтавського винахідника було названо астероїд, відкритий Миколою Черних. У багатьох містах України та Росії також є вулиці й набережні імені Кондратюка. Окрім цього, в різних населених пунктах встановлено пам’ятники полтавському вченому.