Центральний палац одруження — одна з найвідоміших архітектурних пам’яток Харкова серед приватних садиб початку XX століття. Місце, яке нині асоціюється в містян з коханням і урочистими реєстраціями шлюбів, понад століття тому було збудоване як приватна заміська садиба видавця та підприємця Олександра Юзефовича. Особняк, створений у 1913 році, зберігся в часи соціальних і політичних потрясінь. У радянський період у будівлі багато разів змінювалися різні державні установи: від концтабору до Палацу одружень, який розташований у садибі й понині. Далі на poltava-future.
Ким був Олександр Юзефович
Олександр Юзефович був харківським підприємцем, громадським діячем і видавцем газети «Південний край». Йому також належали друкарня та редакція видання. На початку XX століття він був представником заможної харківської міської інтелігенції.
Ділянка, на якій нині стоїть Центральний палац одруження, спочатку мала інших власників. У 1896 році її придбала Ольга Велитченко, проте тривалий час земля залишалася незабудованою. У 1913 році ділянку придбав Олександр Юзефович і невдовзі розпочав будівництво власного особняка.
На той час ця частина Сумської вулиці ще не була так щільно забудована. Фактично особняк розташовувався на північній околиці міста, де заможні харків’яни облаштовували заміські резиденції та великі садиби. Видавець з родиною більшу частину року мешкали в будівлі в центрі міста, біля редакції газети «Південний край».
Будівництво особняка
Особняк Олександра Юзефовича звели у 1913 році за проєктом архітектора Артемія Горохова. Будинок вирізнявся парадним виглядом і був розрахований на заможну родину. В архітектурі поєдналися риси еклектики та неокласицизму з виразними елементами ампіру. Фасад прикрашали колони, пілястри, ліпний декор та інші декоративні елементи, характерні для престижних міських особняків початку XX століття.
Існує також романтична версія історії створення будинку. За однією з легенд, Олександр Юзефович нібито спорудив віллу як подарунок для своєї дружини Олександри. Водночас існує й інша версія, за якою він придбав уже готовий проєкт або будівлю відразу після завершення будівництва. Проте точного підтвердження цих легенд немає.
Архітектура будинку та облаштування території
На початку XX століття садиба значно відрізнялася від сучасного вигляду цієї частини міста. Особняк оточувала масивна огорожа з ажурними ґратами. До території вели парадні ворота, прикрашені скульптурами левів. Подібні скульптури також оздоблювали вхід до будинку.
На території садиби також була збудована окрема двоповерхова службова будівля. У ній розміщувалися стайня, каретні сараї, гараж, приміщення для кучера та двірника, пральня й інші господарські приміщення. Будівля службових приміщень садиби збереглася до наших днів.
Внутрішнє планування особняка також відповідало статусу його власника. Тут були парадні та житлові приміщення, великий зал, кабінет господаря, їдальня, спальня, кімнати дітей. Особливе місце в будинку займала бібліотека Олександра Юзефовича, яка була втрачена в радянські часи, а в одному із залів стояв рояль, на якому грала його дружина. На цокольному поверсі розміщувалися кімнати слуг. Будинок був оснащений всіма новітніми на той час технологічними здобутками. В особняку були опалення, вентиляція, електроенергія та водопровід.
Садиба у XX столітті
Концентраційний табір
Історія особняка як приватної резиденції була нетривалою. Після початку Першої радянсько-української війни та захоплення більшовицькими військами Харкова у 1917 році будинок змінив власників, а згодом був націоналізований радянською владою.
У 1920–1922 роках в особняку розміщувався третій Харківський концентраційний табір ЧК. У таборі утримували різні категорії ув’язнених, які мали займатися фізичною працею. Хоча безпосередньо розстріли у приміщеннях табору не проводили, умови утримання були важкими, зокрема через проблеми із санітарією та поширення хвороб багато ув’язнених гинуло.
Товариство старих більшовиків
Після закриття концентраційного табору будинок передали Товариству старих більшовиків. Ця радянська громадська організація об’єднувала членів РСДРП з великим стажем партійної роботи, не менше 18 років, для написання спогадів, ведення пропагандистської роботи та проведення зустрічей із молоддю.
Палац піонерів
У 1930-х роках тут розміщувався дитячий садок, а після Другої світової війни особняк отримав нове громадське призначення. Будівля використовувалася для роботи з дітьми. У період Другої світової війни була пошкоджена та розібрана огорожа, а пізніше з входу прибрали скульптури левів.
У 1946 році в особняку розмістили Палац піонерів, який залишався в будівлі до початку 1962 року. Таким чином, колишня приватна резиденція поступово перетворилася на громадський простір.
Центральний палац одруження
У 1963 році в колишньому особняку Олександра Юзефовича відкрили Центральний палац одруження. Вибір саме цієї будівлі для урочистої реєстрації шлюбів був символічним. Парадний вигляд особняка, просторі зали та розташування на одній із центральних вулиць міста добре відповідали новій функції споруди.
Архітектурна пам’ятка Харкова: реконструкції 2000-х років
У 2000-х роках колишній особняк Олександра Юзефовича став не лише місцем проведення весільних церемоній, а й однією з архітектурних пам’яток Харкова початку XX століття. Будівля добре впізнається завдяки симетричному фасаду, колонному оформленню, декоративній ліпнині та парадному характеру архітектури.
Протягом XX століття зовнішній і внутрішній вигляд садиби змінювався. У 2000-х роках тривала реконструкція прилеглої території та фасаду Палацу одруження. Фігури левів на вході до будівлі, демонтовані та втрачені в радянські часи, відновили у 2013 році за фотографіями минулого сторіччя. У той же період фасад будівлі перефарбували в блакитний колір. Інформація про первісний колір фасаду особняка в архівних документах не збереглася.
Пошкодження та реконструкція Палацу одруження після початку повномасштабного вторгнення
Після початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну внаслідок обстрілів Харкова Центральний палац одруження та колишня будівля службових приміщень садиби були пошкоджені. У 2026 році відбувалася реконструкція споруд і прилеглої території. Було проведено ремонт самої будівлі-пам’ятки архітектури, облаштовано новий сучасний сквер і фотолокації поряд, повністю оновлено тротуарне та дорожнє покриття, а також реконструйовано фасади сусідніх будівель вулиці.
За понад сто років існування особняк пережив революцію, зміну влади, радянські репресії та численні перетворення міського середовища. Попри це, він зберігся і залишається однією з пам’яток міста. Колишня садиба Олександра Юзефовича цікава не лише своєю архітектурою. Її історія відображає різні етапи історії Харкова — від заможного купецького та підприємницького міста початку XX століття до радянської епохи та сучасного українського мегаполіса. А нинішнє призначення будівлі додало до цієї історії ще одну сторінку — сімейних історій харків’ян, які почалися в Палаці одруження.
Джерела:
https://kharkovgo.com/places/arhitektura/dvorets-brakosochetaniya/