Вівторок, 28 Червня, 2022

Як жила Полтава на початку ХХ століття: суспільство, освіта, народний рух

Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття Полтава була занурена у класову боротьбу. Відбувалися селянські повстання у Кобеляцькому, Лохвицькому та інших повітах. Маси підхопили ідеї революційних демократів. Детальніше про цей буремний період в історії міста у нашому матеріалі на сайті poltava-future.

Селянські повстання початку ХІХ століття

У Полтаві та найближчих містах поширювали пропаганду народники. Вони виступали проти кріпосництва, і проти капіталістичного бачення розвитку України. Були утворені народницькі гуртки: Миргородський народницький гурток, «Унія».  Кінець ХІХ століття відзначався такими явищами як “ходіння в народ”. Носії народницьких ідей влаштовувалися на посади службовців, учителів, робітників. Осередком зустрічей народників у Полтаві була майстерня Колесникових. Сюди з’їжджалися члени київських гуртків, активні студенти та проводили бесіди про необхідність віддати землі селянам і читали заборонені брошури. 

У 1902 році  почалися масові селянські повстання. Припинили роботу лісопильні, заводи Кременчука, Крюківська вагонна майстерня. Загалом в протестах брали участь близько 16 тисяч осіб. 5 лютого того ж року в Полтавському театрі відбулася маніфестація на честь Толстого з основним гаслом: «Хай живе відлучений від церкви Толстой, борець за свободу!». Цей виступ зумовив масові обшуки та арешти 44 людей. У свою чергу в’язні об’явили голодування та разом з іншими в’язнями зчинили бунт у міській в’язниці. Адміністрація тюрми викликала батальйон солдатів, який зміг придушити бунт та запроторити в’язнів назад у камери.

У 1905 році застрайкували працівники залізничного депо Полтави. Страйк мав всеросійський характер, згодом до нього приєдналися робітники міських підприємств та учні середніх навчальних закладів. 12 жовтня пройшов широкомасштабний мітинг полтавських залізничників. Через день відбувся з’їзд представників страйкуючих залізничників у Харкові. 15 жовтня почали протестувати працівники пошти. Весь день 17 жовтня робочі класи влаштовували мітинги на вулицях міста. Апогеєм виступів стало рішення робітників звільнити заарештованих політичних в’язнів. Але біля в’язниці, виконавши задумане, їх зустріли солдати, які жорстоко розправилися з демонстрантами. 

Влітку селянський рух охопив 20% населених пунктів сучасної Полтавщини. Полтавський протестні рухи надихалися революційними подіями у Петербурзі. 1905 року відбувся страйк працівників махоркових та тютюнових фабрик, фабрики аптекарських трав. Робітники виступали проти правничого насилля та з вимогою восьмигодинного робочого дня, страхових зобов’язань та  збільшення заробітної плати на кілька десятків процентів.

А у травні того ж року комітет РСДРП влаштував нові страйки на підприємствах. Серед інших вимог тут робітники вже висували політичні: свобода страйків, свобода слова, можливість святкувати день Першого травня. Вгамувати широкомасштабне повстання вдавалося лише надісланим військовим частинам, які залишалися на боці уряду. 

У грудні 1905 року на знак протестів припинили роботу всі майстерні, були виведені з ладу кілька паровозів. Почалося масове звільнення начальників станцій та керівників майстерень. 

Місто після столипінської реформи

Після столипінської аграрної реформи становище селян різко погіршуватися. Щоб убезпечити себе від реакційних виступів селянства російський уряд почав проводити жорстоку політику переселення незадоволених полтавців у Сибір та на Далекий Схід. У період 1906-1912 років з Полтавщини було переселено понад 32 тисячі сімей, близько 200 тисяч осіб. 

Після поразки революції активна протестна діяльність у Полтаві зменшилася. Адже в 1907 році жандарми арештували і лишили без лідерів більшість протестних груп. 

У поширенні народної освіти активна роль була відведена діяльності земств. Вони започаткували вчительські курси, відкривали та фінансували початкові школи. Земства також активно розбудували шкільні приміщення в українському архітектурному стилі. Яскравою пам’яткою цього періоду став будинок Полтавського земства, який розташований на Круглій площі.

Розвиток освіти та перші виші

 За даними перепису на початку ХХ століття письменних полтавці було близько 40%. Після відкриття навчальних закладів: учительського інституту, кадетського корпусу, інституту шляхетних дівчат, реального та комерційного училища, 8 гімназій та професійних шкіл кількість письменних зросла до 56%. Відкрилися фельдшерські та садівницькі професійні школи, ремісниче і землемірне училища. Крім того, організоване училище для сліпих дівчат, 3 навчальні заклади духовенства. Всього початкових і середніх шкіл у Полтаві було 52, серед яких 19 єврейських. У місті налічувалося 9 громадських бібліотек.

З розвитком полтавської науки пов’язане ім’я вченого, засновника сучасного ґрунтознавства Василя Докучаєва. У вересні 1891 року з його ініціативи в Полтаві було відкрито краєзнавчий музей. Першими експонатами музею були наукові розробки Докучаєва: збірки, грунтові карти, зразки порід та гербарій. Згодом полиці музею почали поповнюватися новими експонатами, які надавали переважно науковці. Через 10 років після відкриття музею, він налічував природничий, археологічний, сільськогосподарський та етнографічний відділи.

На початку ХХ століття у селах і містах області діяли бібліотеки. Було засновано музично-хорове товариство «Боян». У 1906 році в Полтаві почала виходити українська газета «Рідний край». Згодом з’явилися газети «Полтавский вестник», «Полтавский голос», «Полтавщина», «Полтавский день» та інші. 

Полтава – колиска культурного життя лівобережної України

Яскравою культурною подією в Полтавському житті стало відкриття першого пам’ятника українському письменникові в Росії 1903 року. У цей день до Полтави з’їхалися українські вчені та митці — Леся українка, Михайло Старицький, Борис Грінченко, Іван Карпенко-Карий, Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський. Були поставлені драматичні твори Івана Котляревського, музикальним супроводом керував, уродженець Полтавщини, видатний український композитор Микола Лисенко.

Театральне життя в Полтаві розвивалося всупереч непростому соціальному становищу. Два українські міста: Полтава і Харків були колискою українського професійного театру. Тут відбувалися гастролі труп Саксаганського, Садовського, Кропивницького. Полтава була по-справжньому театральним містом. Саме тут у 1906 році Микола Садовський відпрацював матеріал та працював з трупою, перед тим, як відкрити театр у Києві. Місцеві трупи аматорів на початку ХХ століття розпочали тут перший сезон виставою Івана Карпенко-Карого «Мартин Боруля». 

Розвивали в Полтаві і музичне мистецтво. Ще в кінці ХІХ століття тут були створені синодальні регентські курси. Їх очолював відомий тогочасний композитор Петро Щуровський. Протягом 44 років у Полтаві жив композитор і педагог Алоїз Єдлічка, який написав один з перших музичних супроводів до «Наталки Полтавки». У Першій половині ХХ століття Полтаві мала свій симфонічний оркестр та музичну школу.

Полтава перед Першою світовою війною

За переписом перед Першою світовою війною населення Полтави становило 55 986 осіб. Місто разом з прилеглими передмістями налічувало 11 420 господарств. Не без проблем, але досить успішно розвивалася заводи: чавуноливарний, винокурний, пивоварний, два заводи штучних мінеральних вод та очисний винний. Були відкриті дві електричні друкарні, 3 електричних ковбасних підприємства та 2 слюсарні.

У політичному житті свої позиції зміцнювали більшовики. 1913 року у Полтаві утворився комітет РСДРП із партійної групи, який очолив Олег Гегечкорі. Він активно керував революційним рухом та мав міцні зв’язки з більшовиками Києва, Харкова, Петербурга, Кременчука. Того ж року по місту пройшов ряд протестів. Страйкували залізничники, друкарі. 1 травня вийшла агітаційна травнева листівка,  яка заохочувала показати «нездоланну силу пролетарського руху». 

Як виглядало тогочасне місто

Переважна більшість населення жила у передмістях або на окраїнах в небагатих дерев’яних мазанках  із солом’яними стріхами. Користуватися електрикою мали змогу тільки будинки у центральних районах міста, інші — послуговувалися гасовими лампами. В центрі нічне освітлення було від електричних або газових ліхтарів, на околицях — освітлення не було. Каналізації місто не мало. Водогін був проведений тільки в центральну частину, жителі  інших частин міста користувалися колодязями. Бруківка була прокладена тільки на центральних вулицях.

Медицина в Полтавській губернії

Напрямок охорони здоров’я у Полтаві був розвинений слабо. Тут розташовувалися одна земська соматична лікарня і одна лікарня для психічнохворих. В обох було близько по три сотні ліжок для хворих. Всього в місті працювало 18 лікарів, 45 акушерів і фельдшерів та 46 сестер. Саме тут вперше в Росії була здійснена операція на легенях, яку провів лікар земської лікарні Михайло Коробкін. Під Полтавою жив і працював всесвітньовідомий хірург і громадський діяч Микола Скліфосовський. 

Перші воєнні наслідки для регіону

У 1914 році з початком першої світової війни більшість підприємств скоротили виробництво на 35 — 75%. Склад робітничого класу зменшувався, через загально мобілізацію робітників до армії. Жінки були змушені займати їхні посади і виконувати важку роботу. 1916 року кількість жінок, які працюють у промисловості збільшилась у півтора рази. Посівні площі різко скорочувалися, кількість безпосівних господарств зросла з 20 до 85 тисяч по усій Україні. У 1917 році майже половина селянських господарств втратили робочі руки чоловіків. 

Починалися активні революційні дії, спричинені продовольчою кризою та поразками на фронті. У 1916 році відбувся страйк робітників тютюнової фабрики, наступного року пройшов страйк робітників залізничних майстерень Полтави. Всього з 1915 по 1917 роки відбулося 24 страйки. За роки війни відбулося понад 50 селянських виступів. 

Лютнева буржуазно-демократична революція

Оголошення Лютневої буржуазно-демократичної революції поклало початок політичній активності Полтавщини. У березні 1917 року були створені ради робітничих, селянських і солдатських депутатів у Полтави та навколишніх містах. Крім того, у Полтаві утворилися органи тимчасового уряду — Повітовий та Губерський комісаріат,  що спиралися у своїй діяльності на громадські комітети. Після того як Україну було проголошено Республікою рад, посилилися боротьба проти контрреволюції. 

У кінці березня Полтавщина опинилася під окупацією німецько-австрійських військ. Почалася активна протидія окупантам, якою керував Полтавський губернський підпільний комітет більшовиків. На території Дубинського, Хорольського, Кременчуцького і Полтавського повітів повстанські загони мали збройні сутички з регулярними військами окупантів. При підтримці партизанів Української радянської дивізії у 1919 році вони заволоділи Полтавою. У ході визволення населених пунктів створювалися надзвичайні органи радянської влади на місцях — ревкоми. Вже на кінець лютого вони передали владу Радам. У другій половині липня 1919 року бійці добровольчій армії у Полтаві протистояли денікінцями. Наприкінці липня денікінці захопили всю Полтавщину. 

Боротьба проти окупаційної влади

Майже усіх повітах та губерніях діяли більшовики, які вели роз’яснювальну роботу та формували партизанські загони. Партизанський рух досяг розквіту листопаді 1919 року. Саме партизани в тилах денікінців допомогли радянським військам визволити Полтаву, Кременчук та інші міста.

Відновлення мирного життя і будівництво нової інфраструктури відбувалося в складній економічній і політичній обстановці. 1920 року промисловість губернії виробляла лише 13,8% довоєнного обсягу продукції. Для налагодження виробництва не вистачало передових технологій та кваліфікованих робітників. Багато підприємств припинили свою роботу, посівні площі зменшувалися. Скотарство втратили свої показники в середньому на 30 %. 

Перші 5 повоєнних років завдяки заходам задля відбудови промисловості, в основному вона була відновлена. Будувалися та розширювалися підприємства по переробці сільськогосподарської продукції. Заводи відновлювали свою діяльність і починали працювати з довоєнною потужністю.

Latest Posts