Історія Юрія Олександровича Побєдоносцева — це шлях від молодого механіка до одного з піонерів радянської ракетної техніки. Хоча майбутній учений народився у Москві, важливий етап його становлення пов’язаний із Полтавою. Саме тут на початку 1920-х років він здобув практичний інженерний досвід і професійну освіту, що стали фундаментом для подальшої наукової кар’єри. Полтавський період життя Побєдоносцева рідко згадується в популярних біографіях, але саме він допомагає зрозуміти, як формувався характер і мислення майбутнього конструктора. Дізнаємося, яким був життєвий шлях винахідника і яку роль відіграла Полтава в історії радянської науки. Далі на poltava-future.
Ранні роки Юрія Побєдоносцева: шлях до інженерії
Юрій Олександрович Побєдоносцев народився 7 (20) лютого 1907 року в Москві в родині вчителя фізики та математики. Атмосфера вдома, де наука була частиною повсякденного життя, рано сформувала в нього інтерес до техніки та точних дисциплін. Проте шлях винахідника до інженерії розпочався не в столичних лабораторіях, а з повсякденної праці. У березні 1921 року Юрій влаштувався робітником у радгосп залізничного споживчого товариства на станції Копачі — так почалося його знайомство з реальною виробничою діяльністю.
Вирішальним для становлення майбутнього конструктора став переїзд родини до Полтави у 1922 році. Місто тоді було важливим освітнім і промисловим центром регіону. Тут Побєдоносцев вступив до Полтавської індустріально-технічної профшколи — навчального закладу, орієнтованого на підготовку спеціалістів нового індустріального покоління. У 1924 році він закінчив її відразу за двома напрямами — хімічним і механічним. У 1923–1924 роках Юрій працював механіком і слюсарем в авторемонтних майстернях, а також чергував на міській електростанції. Цей досвід дав йому розуміння машин «зсередини» — від будови двигуна до принципів експлуатації складної техніки.
Полтавський період став для молодого Побєдоносцева часом перших самостійних технічних експериментів. У 1923 році він активно включився до роботи планерного гуртка та побудував планер власної конструкції. Захоплення авіацією швидко вийшло за межі аматорського інтересу. Влітку 1924 року він узяв участь у II Всесоюзних планерних змаганнях у Коктебелі. Саме там відбулася зустріч, що значною мірою визначила його подальшу долю. Професор Володимир Ветчинкін, один із провідних фахівців з аеродинаміки, помітив талант молодого інженера і запропонував йому роботу в Центральному аерогідродинамічному інституті (ЦАГІ).
До речі, раніше стало відомо про авіаконструкторів та винахідників XX століття, чиє життя пов’язане з Полтавою.
Переїзд Побєдоносцева з Полтави до Москви
Переїзд до Москви у 1925 році відкрив Юрію Побєдоносцеву нові горизонти. Він почав працювати в ЦАГІ креслярем-конструктором. Паралельно майбутній винахідник продовжив освіту: спочатку на аеромеханічному факультеті МВТУ імені Баумана, а потім — на авіаційно-будівельному факультеті Московського авіаційного інституту. Уже до кінця 1920-х років молодий інженер брав участь у льотних випробуваннях літаків і публікував наукові роботи у виданнях ЦАГІ, поступово здобуваючи репутацію фахівця, здатного поєднувати теорію з практичним досвідом.
Через професора Володимира Ветчинкіна Побєдоносцев познайомився з Фрідріхом Цандером — піонером реактивного руху. Разом із Цандером він брав участь в експериментах на установці ОР-1, освоюючи передові методи дослідження реактивних двигунів. Цей досвід став фундаментом для подальшої роботи в авіації та ракетобудуванні.
У 1932 році Побєдоносцев разом із Ф. А. Цандером, С. П. Корольовим та М. К. Тихонравовим увійшов до складу Московської групи вивчення реактивного руху (ГВРР). Під його керівництвом третя бригада вперше в радянській техніці почала дослідження моделей повітряно-реактивних двигунів прямоточного та пульсівного типів. Незабаром Юрій Олександрович провів експеримент з установленням ПВРД в артилерійський снаряд калібру 76 мм. Перша серія випробувань пройшла на Софринському полігоні під Москвою у 1933 році. Водночас Побєдоносцев брав участь у створенні першої в СРСР надзвукової аеродинамічної труби «ІУ-1», а в листопаді 1933 року його розробки були продовжені в організованому РНІІ (нині НДІ-3).
У цьому науковому закладі Побєдоносцев обіймав керівні посади: був начальником відділу та лабораторії, помічником головного інженера і начальником філіалу РНІІ. Одночасно Юрій Олександрович займався педагогічною діяльністю: у 1932 році викладав на кафедрі аеродинаміки МДУ, а з жовтня 1939 по вересень 1941 року був професором Військово-повітряної інженерної академії імені М. Є. Жуковського.
Особливий внесок учений зробив в озброєнні літаків реактивними снарядами. Літак-винищувач І-16, оснащений реактивними боєприпасами, уперше з успіхом застосовувався в боях на річці Халхин-Гол у 1939 році, продемонструвавши ефективність нових технологій. Досвід, отриманий у ЦАГІ та ГВРР, а також полтавські та московські роки навчання зробили Побєдоносцева одним із провідних конструкторів реактивної авіації в СРСР, здатним поєднувати інженерну майстерність із науковими дослідженнями.
Робота Побєдоносцева в роки Другої світової війни
У роки Другої світової війни Юрій Олександрович Побєдоносцев продовжував працювати на передньому краї інженерної думки та фронтової техніки. Він займався вдосконаленням реактивних авіаційних засобів ураження — НУРС (некерованих реактивних снарядів), які стали одним із символів радянської артилерії. Побєдоносцев не обмежувався кабінетною роботою: він кілька разів виїжджав на фронт, де в бойовій обставині проводив навчання бійців гвардійських мінометних частин щодо використання установок «Катюша». Його професіоналізм і особиста участь у підготовці солдатів були відзначені високою нагородою — орденом Вітчизняної війни I ступеня.
Після закінчення війни увага Побєдоносцева зосередилася на освоєнні передових технологій Німеччини. У 1945–1946 роках він працював у складі радянської технічної комісії, яка займалася вивченням зразків німецької ракетної техніки. Цей досвід став основою для створення перших радянських балістичних ракет.
Після повернення до СРСР у 1946 році, Побєдоносцева призначили заступником директора та головним інженером НДІ-88 — одного з ключових інститутів, що займався розробкою балістичних ракет дальньої дії. Його керівництво охоплювало як технічну, так і організаційну роботу: пізніше він одночасно обіймав посади начальника відділу НДІ-885, ректора Промислової академії Міністерства озброєння СРСР, завідувача спеціальної кафедри та проректора Академії оборонної промисловості з наукової та навчальної роботи.
У 1949 році Юрій Олександрович здобув звання доктора технічних наук — без захисту дисертації, що підкреслює його видатний внесок у розвиток радянської інженерної школи. Військові роки та подальша робота в повоєнний період закріпили за Побєдоносцевим статус одного з провідних фахівців з реактивної та ракетної техніки, чиї розробки визначали напрям радянської військової та космічної науки на десятиліття вперед.
Робота в НДІ-125: створення ракетних двигунів і міжконтинентальних систем
У 1958 році Юрій Олександрович Побєдоносцев перейшов на роботу в НДІ-125, розташований у місті Дзержинський Московської області, де очолив лабораторію з проєктування та створення ракетних двигунів на твердому паливі. Під його керівництвом розпочалася одна з ключових сторінок радянської ракетної історії. До кінця того ж року було підготовлено звіт про перспективи створення ракети з дальністю польоту понад 2 тисячі кілометрів. Цей документ став відправною точкою для розроблення перших радянських міжконтинентальних балістичних ракет — РТ-1 і РТ-2.
Крім того, на прохання Сергія Корольова Побєдоносцев брав участь у роботі ОКБ-1, де працював над створенням гальмівної двигунової установки для космічних апаратів. Паралельно він продовжував педагогічну діяльність: з 1956 по 1962 рік працював професором на факультетах озброєння та літакобудування Московського авіаційного інституту (МАІ), а з 1962 року — професором кафедри авіаційно-ракетних систем. Поєднання наукової роботи та викладання дозволило Побєдоносцеву формувати нове покоління інженерів, одночасно просуваючи передові розробки в промисловості.
У 1962 році Юрій Олександрович очолив проєктно-конструкторський відділ НДІ-125, який у 1966 році перетворився на Науково-дослідний хіміко-технологічний інститут. Тут він продовжив роботу над ракетними двигунами й системами, передаючи накопичений досвід молодим інженерам.
Останні роки життя та смерть
У серпні 1969 року Юрій Олександрович Побєдоносцев став персональним пенсіонером союзного значення. Попри офіційний вихід на пенсію, він залишався авторитетною фігурою в інженерному середовищі, консультував молодих фахівців і стежив за розвитком ракетної та космічної галузі. Його заслуги були визнані не лише в СРСР. З 1946 року Юрій Побєдоносцев був дійсним членом Академії артилерійських наук, а з 1968 року — членом-кореспондентом Міжнародної академії астронавтики.
Юрій Олександрович раптово помер 8 жовтня 1973 року в Баку, куди приїхав для участі в Міжнародній конференції з астронавтики, де мав виступити з доповіддю. Смерть ученого стала великою втратою для наукової спільноти, колег та учнів, які цінували його за майстерність інженера, педагогічний талант та здатність втілювати в життя найсміливіші ідеї.
Винахідник похований у Москві на Ваганьковському кладовищі. Цікаво, що в одній огорожі з ним спочиває авіаконструктор В. С. Вахмістров, а поруч — його дружина Марина Олександрівна, у дівоцтві Побєдоносцева. Вона була сестрою Юрія Олександровича.
Джерела:
- https://airandspace.com.ua/news/vid-hvrr-do-soyuzu.html
- http://poltavahistory.inf.ua/hisp_u_37.html
- https://poltava-future.com.ua/uk/eternal-17281-aviakonstruktory-ta-vynahidnyky-xx-stolittya-zhyttya-yakyh-povyazane-z-poltavoyu
- https://tass.ru/encyclopedia/person/pobedonoscev-yuriy-aleksandrovich?utm_referrer=https%3a%2f%2fwww.google.com%2f