На початку XX століття світ науки знав чимало яскравих імен, але серед них особливо вирізняється Микола Дмитрович Пильчиков — полтавський фізик, винахідник і дослідник, роботи якого в галузі оптики, радіотехніки та геофізики випередили свій час. Майбутній учений народився у Полтаві й ще з юних років проявляв видатні здібності до точних наук, а в зрілі роки створив прилади та методи, які стали основою для подальшого розвитку науки. Дізнаємося, яким було життя цього видатного винахідника. Далі на poltava-future.
Дитинство Миколи Пильчикова
Микола Дмитрович Пильчиков з’явився на світ 21 травня 1857 року в Полтаві в родині шляхетних дворян. Мати померла, коли хлопчикові не було й року, і виховання Миколи лягло на плечі батька Дмитра Пильчикова та бабусі.
Батько Миколи був видатним педагогом і активним громадським діячем. Дмитро Пильчиков особисто знав Тараса Шевченка, організовував недільні школи у Полтаві та став одним із засновників Літературного товариства імені Шевченка у Львові в 1873 році. Серед його учнів і послідовників були такі відомі особистості, як Олександр Кониський, Панас Мирний та Іван Карпенко-Карий.
Дмитро Пильчиков із любов’ю та самовідданістю виховував свого єдиного сина, приділяючи особливу увагу вивченню мов. Микола досконало володів сімома мовами. Батько прищеплював синові аристократичний дух, почуття гідності та прагнення бути корисним суспільству. Коли Микола захистив магістерську дисертацію в березні 1888 року, батько писав йому:
«Вітаю тебе від усієї переповненої любов’ю душі. День захисту тобою дисертації вважаю найщасливішим днем свого життя… Я морально винагороджений за всі жертви, принесені на цьому довгому шляху…».
До чотирнадцяти років Микола виховувався вдома, після чого продовжив навчання в Полтавській гімназії, де особливу увагу приділяли фізиці та хімії. У 1876 році він вступив до Харківського університету. Уже на другому курсі студент винайшов електричний фоноавтограф — прилад для графічного вивчення звукових коливань. Цей прилад став першим винаходом майбутнього вченого й випередив роботи закордонних дослідників, зокрема Томаса Едісона, фонограф якого було створено лише у 1877 році.
Студентські роки та перші наукові відкриття
Наукова кар’єра Миколи Дмитровича Пильчикова розвивалася стрімко. Після закінчення Харківського університету він залишився працювати асистентом на кафедрі фізики, де вже в перший рік опублікував свою першу наукову статтю — «Про новий спосіб визначення показника заломлення рідин». У ній Пильчиков описав власний рефрактометр, який забезпечував високу точність вимірювань за використання мінімального об’єму рідини — усього 2–3 краплі.
У 1882 році Микола Дмитрович продемонстрував членам фізико-хімічної секції ще один прилад — автоматичний регулятор електричного струму, що підтвердив його талант винахідника та експериментатора.
Особливе значення в його науковій діяльності мали дослідження Курської магнітної аномалії, розпочаті в 1883 році. Пильчиков одним із перших розробив основи теорії аномалій геомагнетизму, обґрунтував наявність родовищ залізної руди та відкрив нові ділянки аномалії в районах Прохорівки та Мар’їного. За ці дослідження вченого було нагороджено медаллю Російського географічного товариства, що стало визнанням його заслуг на всеросійському рівні.
Наприкінці 1885 року Миколу Дмитровича призначили приват-доцентом кафедри фізики та фізичної географії. За сім років роботи він створив дев’ять власних приладів і пристроїв, які стали новим словом в експериментальній фізиці того часу.
Навчання за кордоном та повернення на батьківщину
У 1888 році магістр Микола Пильчиков вирушив до Франції. Стажування в Паризькій магнітній обсерваторії відкрило перед ним нові можливості: молодий учений виявив і виправив помилки в конструкції сейсмографа, що одразу принесло йому відомість у наукових колах Європи.
У Парижі Пильчиков працював у лабораторіях провідних фізиків того часу — Габрієля Ліппмана (лауреата Нобелівської премії з фізики 1908 року), Альфреда Корню та Ніколя Маскара. Тут він провів низку важливих досліджень у галузі електрохімії та розробив ефективний оптико-гальванічний метод вивчення електролізу.
Наприкінці травня 1888 року Микола Дмитрович отримав із Петербурга диплом магістра фізики та фізичної географії, а вже у жовтні того ж року його обрали дійсним членом Російського географічного товариства.
У 1889 році Пильчиков повернувся до Харкова, де отримав посаду професора інституту та продовжив активні дослідження. Він вивчав поляризацію світла та метеорологічні явища, заснував метеостанцію у 1891 році та створив нові прилади — інклінатор і однонитковий сейсмограф. Одночасно він продовжував досліджувати Курську магнітну аномалію.
Наукова діяльність Пильчикова йшла пліч-о-пліч із педагогічною: професор брав участь у міжнародних конференціях і з’їздах у Парижі, Льєжі, Москві, Петербурзі та Києві. Його обрали членом ради Тулузької академії наук, Російського фізико-хімічного товариства та низки інших наукових організацій Росії, Франції, Німеччини та Австрії.
У 1894 році Пильчиков покинув Харків. Він переїхав до Одеси, де почав працювати в Імператорському Новоросійському університеті в Одесі (нині Одеський національний університет імені Мечникова) на посаді екстраординарного професора, замінивши видатного фізика-теоретика Миколу Умова. Тут полтавець проявив себе як талановитий лектор і педагог. Микола Дмитрович прочитав понад десять курсів для студентів фізико-математичного та медичного факультетів. Багато уваги учений приділяв індивідуальній роботі зі студентами, а також надавав їм матеріальну підтримку.
Прориви у рентгенографії та радіокеруванні
У 1896 році, дізнавшись про відкриття X-променів В. Рентгеном, Микола Пильчиков зацікавився вивченням нового явища. Використовуючи трубку І. Пулюя, він виявив низку раніше невідомих властивостей рентгенівських променів та скоротив тривалість експозиції до двох секунд — це була найкоротша експозиція у світі на той час. У листі до Ліппмана він зазначав: «Я виявив відсутність впливу електростатичної дії на рентгенівські промені… Я хоча б частково відповів на питання, поставлене Пуанкаре».
Пильчиков довів, що X-промені виникають під час «бомбардування», удосконалив трубку Пулюя, застосувавши в ній увігнутий антикатод. Ця конструкція отримала назву «фокус-трубка Пильчикова». Професор активно читав лекції та демонстрував рентгенограми хворих, а його публічні покази викликали захоплення — слухачі буквально виносили вченого із залу на руках.
У тому ж році Пильчиков опублікував доповідь про фотогальванографію (або електрофотографію) — метод, який дозволяв фіксувати зображення предметів за допомогою оптико-гальванічного способу дослідження електролізу та нарощування рельєфу на металевих пластинах.
Працюючи в Одесі, учений провів перші експерименти з радіокерування на відстані. На відміну від Марконі, Попова та Тесли, які прагнули збільшити дальність передачі радіосигналу або енергії, Пильчиков розв’язував задачу фільтрації радіохвиль, створюючи прилад, здатний «налаштовуватися» на сигнал конкретного відправника та ігнорувати перешкоди. Одним із його ключових винаходів став протектор, який захищав прилади — телефони, маяки, семафори, гармати та міни — від впливу сторонніх електричних хвиль.
Найвизначніше відкриття Миколи Пильчикова пов’язане зі створенням способу керування різними механізмами та пристроями по радіо. Першу публічну демонстрацію він провів 5 квітня 1898 року, що історично вважається днем народження радіотелемеханіки. На жаль, першість часто приписують Ніколі Теслі, який подав заявку на патент радіокерованого судна лише 1 липня 1898 року і публічно продемонстрував його у вересні того ж року.
Повернення до Харкова: наука та боротьба за демократію
На початку 1902 року Микола Дмитрович Пильчиков повернувся з Одеси до Харкова, де обійняв посаду професора в нещодавно заснованому Харківському технологічному інституті (ХТІ). Під його керівництвом фізична лабораторія інституту стала однією з найбільш оснащених у Російській імперії. Тут професор Пильчиков створив модель радіокерованого протимінного захисту кораблів, організував метеостанцію інституту з автоматичним покажчиком електричних атмосферних розрядів та ініціював видання газети інституту «Вісті Харківського технологічного інституту», ставши її головним редактором.
Наукова діяльність Пильчикова в Харкові була надзвичайно різноманітною. Він проводив дослідження природної радіоактивності, у 1901 році написав книгу «Радій та його промені», працював у галузі кріогенної фізики, розробив підручник «Курс фізики» (1902) та досліджував поляризацію атмосфери під час сонячного затемнення в Алжирі (1904).
Пильчиков активно брав участь у житті ХТІ та відстоював демократизацію вищої школи. Ситуація загострилася у 1904 році, коли інститут очолив професор М. М. Шиллер — талановитий фізик, але суворий прихильник царської адміністрації. У цей період відбулася так звана «шиллерівська історія»: 213 студентів були відраховані за участь у масових заворушеннях, а 21 викладач і лаборант, який висловив протест проти свавілля адміністрації, був звільнений.
Микола Пильчиков активно боровся за повернення звільнених та відновлення студентів в інституті, за що здобув репутацію вкрай лівого професора. Його зусилля, спільно з прогресивними членами навчального комітету, призвели до відновлення прав студентів і викладачів, а професор Шиллер залишив посаду директора. Пильчиков брав участь у розробці нового статусу ХТІ, представляючи його як політехнічний навчальний заклад, доступний усім молодим людям, з акцентом на якісну наукову освіту.
Загадкова смерть Миколи Пильчикова
Раннім ранком 19 травня 1908 року обслуговуючий персонал психіатричної клініки Івана Платонова почув постріл, після чого Миколу Пильчикова виявили у палаті мертвим із простреленим серцем. Поруч на тумбочці лежав револьвер. Справу офіційно визнали самогубством, однак обставини трагедії залишаються не з’ясованими. Досі не зрозуміло, як людина з простреленим серцем могла покласти на тумбочку револьвер.
Відомо, що Пильчиков сам звернувся до клініки лікаря-психіатра Івана Платонова. До медзакладу він прийшов із кейсом, вміст якого досі невідомий. За спогадами сучасників, професор відчував сильне емоційне напруження: конфлікти з ректором Харківського університету Шиллером, захист переслідуваних колег і студентів, величезне навантаження на наукову та педагогічну роботу. Доктор Платонов після ретельного обстеження не помітив ознак психічної ненормальності. Він вважав, що Пильчиков просто хотів якийсь час перебувати під наглядом спеціалістів.
Існують версії, що смерть вченого могла бути пов’язана з його науковими відкриттями: нібито деякі зацікавлені особи могли усунути його через роботу над радіотехнікою та рентгенологією. Після смерті Миколи Дмитровича багато його записів і креслень загадково зникли, що посилило містичний ореол навколо трагедії.
Проте серед особистих речей вченого було знайдено лист, на ім’я П. М. Мухачева, у якому він просив у разі чого передати бібліотеку Харківському університету та заснувати премії для студентів за найкращі дипломні роботи коштом його заощаджень. На момент смерті Пильчикову був 51 рік.
Джерела:
- https://ukrpatent.org/i_upload/file/17052017-Mykola-Pylchikov.pdf
- https://ridna.ua/2020/05/21-travnia-1857-roku-narodyvsia-vydatnyy-vchenyy-fizyk-mykola-pyl-chykov-ukrains-kyy-tesla/
- https://poltava.to/project/7115/
- https://parafia.org.ua/person/pylchykov-mykola/
- https://www.bsmu.edu.ua/blog/3206-mikola-pilchikov-vidatniy-ukrainskiy-vinahidnik/
- https://www.057.ua/news/3232362/samoubijstvo-v-psihuske-i-pervye-radiofugasy-istoria-zizni-harkovskogo-tesly-foto